in

Імітація доброти?

   18-21 червня Житомирський державний університет імені Івана Франка спільно з Болонським університетом (Італія) провів семінар «Професійний супровід дітей з інвалідністю в умовах навчання у державних та приватних школах».

Головний висновок: інклюзивна освіта дає найбільше можливостей для розвитку у порівнянні з іншими формами навчання (у спеціалізованих ЗОШ, у школах-інтернатах, при домашньому навчанні). Інклюзивна освіта – це коли дитина з вадами психофізичного розвитку навчається у звичайній школі за місцем проживання.

Які фахівці мають працювати в системі інклюзивної освіти? Які їхні функції та посадові обов`язки? Як воно має бути і які маємо реалії сьогодення? Міжнародний семінар об`єднав зусилля науковців, працівників освіти, громадських організацій та органів місцевого самоврядування для обговорення цієї проблеми. Тож відбувся обмін досвідом та вироблення програми практичних дій щодо поліпшення якості інклюзивної освіти у Житомирській області.

Тема семінару доволі вузька, проте такий собі «десант» з італійських науковців й інвалідів-візочників трапляється нечасто. Як повелося, з нашого боку не обійшлося без показухи.

Координатор проекту професор ЖДУ імені Івана Франка, декан соціально-психологічного факультету Олександр Музика пригадав попередній українсько-італійський семінар рік тому: тоді зарубіжні гості зауважили брак будь-яких методик чи бодай відповідальних посад у царині інклюзії, зокрема, у Житомирі. З нашого боку висловлювали обережні сподівання, що через 3-5 років спроможемося на сякі-такі плоди. Та ніколи не знаєш, як воно буде. «Я вражений тими темпами, бо півроку тому ще цього всього не було!» – окреслив Олександр Леонідович набутки інклюзивної освіти на Житомирщині. Щоправда, насьогодні все здебільшого обмежується голою теорією.

Ректор ЖДУ Петро Саух у вітальному слові не шкодував гарних слів. Проте в означенні регіональних перспектив інклюзії був стриманим: «Коли це переводиться у площину практики, тут ми зустрічаємо багацько перешкод». На жаль, небайдужості та цікавих знахідок у наших далеких од європейської впорядкованості умовах замало для успіху. Хоч і байдужості вистачає: на відкритті семінару так і не дочекалися заявленого у програмі мера Дебоя. Директорка департаменту праці та соцзахисту ЖОДА Г.Корінна подала стандартну статистику щодо інвалідизації. Обіймаючи свою посаду вже не перше десятиріччя, вона мусила визнати складність будь-яких новацій через «наявний певний супротив і батьків, і суспільства». Водночас доволі непевна міністерська ідея масованого відкриття «центрів денного перебування дітей з проблемних сімей» обіцяна до втілення у найбільших райцентрах краю вже до кінця поточного року.

«Без діяльності органів влади зусилля громадських організацій не матимуть сили», – зазначив перед уласною науковою доповіддю «Інклюзивна освіта: функції фахівців в Італії» професор Болонського університету Дімітріс Аргіропоулос. Це була своєрідна відповідь молодому заступникові голови ЖОДА Ярославу Долгих, який перед тим «щедро» віддав «пальму першості» чи не в усіх починаннях у сфері соцреабілітації так званому «третьому сектору». Звісно, з огляду на нестачу бюджетних коштів.

Законодавство Італії вимагає переважної ролі у навчальному процесі інклюзії двох професійних постатей: нейропсихіатра та викладача підтримки. Нейропсихіатр – це і психолог, і лікар, і викладач, «три в одному». Тамтешній викладач підтримки має значно ширші функції порівняно з нашим асистентом вчителя.

Українська теорія вже доволі струнка, проте сам професор О.Музика сумовито визнав, що фахівця кшталту вищезгаданого італійського нейропсихіатра у нас ще годі чекати. Позаяк це «щось на межі медицини, педагогіки та психології», поза всіма вітчизняними класифікаціями. У 20-ті роки минулого століття були вигулькнули ідеї такої собі новітньої науки «педології», зрештою викорінені сталінськими репресіями на користь зашкарублих прусських схем освіти. До речі, ці останні чи не сторіччя як відкинуті у самій Німеччині.

Добре це чи ні, але другий рік поспіль від освітян вимагають звітності щодо інклюзії. Відтак наверх іде справна статистика, в якій до «інклюзивників» зараховують дітей з домашнім навчанням.

Італійські гості нарікали на брак взаємодопомоги у нашому суспільстві. Українці, мовляв, коли й подекуди здатні на самопожертву, то «заради відносин з європейськими фондами». Спантеличений професор О.Музика на це зауважив: «Фундаментальна помилка сучасної української освіти – знання і тільки знання на шкоду прищепленню доброти, щедрості, щирості, емоційної стійкості».

І все ж не нам суворо судити не надто тактовних західних гостей. Нормальний туалет для візочників з-поміж низки освітніх закладів, демонстрованих учасникам семінару, був тільки в Інклюзивному читальному залі обласної наукової бібліотеки. А той зал запрацював з кінця квітня коштом Посольства США в Україні.
 

Олександр Кіб

Посол Ватикану приїде на молебень із нагоди 1025-річчя хрещення Русі

В Турині досліджуватимуть українську імміграцію