in

Кохання, що долає кордони

   Життя – то дивна річ. Іноді воно заплутує людські долі в такий міцний клубок, що потім годі його розплутати. Ті труднощі та перешкоди на шляху до власного щастя, які здолала проста дівчина Марія, а також її незламна сила духу, можуть стати корисним прикладом у хвилину невпевненості чи розгубленості. Зараз вона вже бабця, яка й досі сповнена життєвою силою й снагою, але її очі не приховують того, що довелось колись витримати і пережити з піднятою головою.

Коли Марії сповнилось 17 років, її батька „нарекли” куркулем і всю їхню велику родину вивезли до Сибіру. І дарма, що особливих багатств в них не було – всього лиш невеличкий будинок, шмат землі, на якій вирощували городину, та й кілька курей, що бігали біля обійстя – в той час кожного, хто хоч якось давав собі раду, чекала така ж доля. Довелось покинути свій дім за Львовом, зібрати такі-сякі пожитки і вирушити в дорогу.

Кемерово зустріло її, як, зрештою, і всіх інших виселенців, непривітно. Щоб вижити і заробити трохи грошей, дівчина сіла за швейну машинку – добре, що вміла трохи шити. Вже незабаром в неї були свої клієнти, а родина завше мала якісь обновки до свят. В Марії був талант до шиття – зі звичайного шматка таканини вона могла пошити все, що завгодно – від нижньої білизни і до різноманітних сумок, торбинок та верхнього одягу.

Саме там, в далекій Росії, молода жінка зустріла свого коханого Івана. Молоді люди довго зустрічалися і збирались побратися. Але батьки Марії, всупереч всім вмовлянням, навідріз відмовилися дати своє благословення. А все тому, що обранець дочки був росіянином. А там, на чужині,  майже всі прагнули об’єднатися у велику родину, і то конче українську. Тому вже невдовзі дівчину віддали за Тадеуша – він, хоч і мав польське ім’я та коріння, проте походив з української родини. Про кохання там і мови не було, молоді люди до шлюбу бачилися заледве якихось три рази. Таємне вінчання, спільне життя, народження дітей – про все це бабця зараз пам’ятає так добре, начеб це було вчора. Так само добре пам’ятає вона п’яні погрози, постійні безпідставні докори свого законного чоловіка та його люту ревність. А що пані Марія була розумною, вродливою і напрочуд талановитою дівчиною, яка, до того ж, ще й очолювала хор в місцевому гуртку самодіяльності, організовувала різноманітні свята, – то приводів для ревності Тадеушеві вистачало.

Зовні жінка наче покорилася долі – була зразковою господинею, матір’ю і цінним працівником на швейній фабриці. Поряд з цим, вона пішла на бухгалтерські курси, бо мала здібності до математики, влаштувала в містечку дитячий театр і різноманітні пісенні конкурси. Там, далеко від рідного дому, українські жінки та дівчата з радістю приймали в них участь і записувались до місцевого хору.

Минав час. В подружжя народилося двійко дітей. Але не було такого дня, щоб молода жінка не думала про свого Івана. Проте нікому не могла довірити своєї таємниці, нікому не могла розповісти про своє кохання. Одразу по Марійчиному заміжжі хлопець виїхав з Сибіру, щоб не ятрити душу ні собі, ні дівчині. Ост так і жила вона – напрочуд активна жінка, яка всіх підбадьорювала в скрутну хвилину, для кожного знаходила добре слово і підтримку, тільки свого смутку за коханим втамувати не могла…

Пройшло кілька років, пані Марія разом з чоловіком та дітьми повернулась на Україну. За Львовом сім’я збудувала собі будинок, діти пішли на навчання до школи, а жінка влаштувалась бухгалтером на місцевий завод. Так минав рік за роком. Коли діти підросли і вже закінчували навчання, раптово помер Тадеуш. Через любов до випивки чоловіка почало підводити серце і одного дня воно не витримало.  Пані Марії на той час ще й не сповнилось 40-а років. Після трауру чимало чоловіків сватали жінку – і неодружені, і вдівці, і бідні, і багаті. Проте вона всім делікатно відмовляла. Вже й діти почали наполягати на тому, щоб мама вдруге вийшла заміж, але вона й чути про це не хотіла. Посилалась на те, що, мовляв, вона вже “застара” для заміжжя, і лише її серце приховувало справжню причину відмов…

Коли я познайомилась з цією жінкою і ми разом переглядали пожовклі і вицвілі від часу знимки, вона і розповіла мені історію свого життя і кохання. Я одразу ж запропонувала пані Марії знайти її коханого, подати в розшук або залучити до справи своє журналістське посвідчення. Але, на превеликий жаль, було вже запізно…

Марія мала гарну роботу – працювала на посаді головного бухгалтера, і це в 40 років. У всьому давала собі раду – поралась і на городі, і в будинку, ще й мала час на різноманітні гуртки художньої самодіяльності та відрядження. Якось, після довгої подорожі, вона повернулась додому і наснився їй дуже дивний сон. Сниться їй, що до неї прийшов її Іванко – молодий, вродливий, і розповідає їй історію свого життя. Говорить про те, як сумує за нею і як міцно кохає. Потім просить пробачення за те, що не дочекався її, прощається, витирає сльозу з очей і називає адресу. І дуже-дуже просить прийти до нього. Жінка прокинулась, але сон все ніяк не йшов з голови. Ще й названу адресу памятала напрочуд добре – це було одне з сусідніх сіл, якихось 50 км від неї. Ось тоді пані Марія кинула все і поїхала. Знайшла вказану вулицю, будинок… і застала труну, яку вже виносили через поріг.

Сусіди передали Марії листа від Івана і розповіли трохи про нього. Як виявилось, чоловік все життя прожив сам – не мав ані дружини, ані дітей. І всім знайомим розповідав про чарівну дівчину Марійку, кохану всього його життя.

Життя – то дивна річ. Іноді воно заплутує людські долі в такий міцний клубок, що потім годі його розплутати…
 

Оксана Навроцька-Маценько

Вітання в.о. Міністра закордонних справ Андрія Дещиці до світового українства з нагоди Великодня

Російські силовики не зможуть відпочивати в Італії – ЗМІ