in

Україна – це не тільки ваше село

Скільки разів, тут на чужині, побачивши у натовпі обриси слов’янського обличчя, вголос чи подумки, ми задавалися питанням: звідки ти, земляче? І почувши у відповідь назву знайомого краю, а ще краще міста чи села, уста розпливалися у задоволено-щасливій посмішці, бо часом усі щедроти світу не варті простого і щирого слова привіту на батьківській мові, деяких дріб’язкових та все ж таких дорогих серцю новин  з рідної сторони про здавалося б буденні речі, що можуть розрадити, підняти настрій, дати надію чи утіху. А вже якщо пощастить довідатися про спільних знайомих, то розмові не буде ні кінця, ні краю. А за тим послідує обмін телефонними номерами і запевнення про неодмінне побачення іще колись.

Та нерідко спостерігається й протилежна  картина. Групка жінок, давно знайомих між собою, що жваво розмовляють, при появі незнайомої, враз стривожено, незадоволено замовкають, бо вона не з їхнього села, або говорить на іншому діалекті, а ще гірше іншою мовою. А коли довідаються, що у незнайомки немає роботи, або вона має свою, відмінну від інших, думку на загальноприйняті речі, а якщо до того ж переслідувана  проблемами, то й взагалі відійдуть геть.

Найбільше така поведінка вражає коли замість ласкавої пропозиції про допомогу, вияву доречної  толерантності до чужих переконань, з нетерплячих вуст можуть злетіти необдумані слова обурення чи осуду, що відштовхнуть нужденну у спілкуванні людину. Природньо, кожній із нас легше довіритися особі давно знайомій, кожна бажає мати незаплямовану репутацію, уникнути зайвих проблем, та показатися посеред інших, як взірець патріотизму та  віри. Та все ж пам’ятайте, що Україна – це не тільки ваше село, патріотизм виявляється не лише у носінні національних костюмів. І те, що  відчуває сьогодні людина у скруті, найбільш знедолена , завтра може бути вашою бідою.

Усі ми неодноразово читали, чи бачили у кримінальних новинах прикрі події, що відбувалися з нашими земляками, або землячками: крадіжки, дорожно-транспортні пригоди, вбивства, страта новонароджених дітей, зрушення психіки, самогубства та інше. Поряд з кожним із цих людей, що вчинили злочин, обов’язково був хтось, що вчасно не помітив проявів лихого наміру, симптомів наближення підступної хвороби від перевтоми, ознак, що передують відчаю у безвихідному становищі. Хтось, що вчасно не надав руку допомоги, окраєць хліба, не запропонував розділити власний дах над головою чи не остеріг добрим словом, що не побіг услід  за відчайдухом, щоб трагедії не сталося.

І чи не в цьому буде полягати найбільший прояв нашої віри у Господа Бога, якщо ми не хизуючись на словах власними чеснотами, а найпростішим із жестів подамо ближньому, нужденному у годину його нагальної потреби те, що він потребує. Євхаристія життя полягає у проявах великих та малих жестів любові таких, як: прощення, подяка, поздоровлення, вітання, усмішка.

Творити добро, часом буває тяжче аніж відбиватися від ворогів. За мій десятилітній термін перебування у заробітчанському середовищі доводилося бачити і чути багато, приймати участь у різноманітних акціях, починаючи від організації розважальних заходів і закінчуючи похоронами. Років зо п’ять тому назад, трапився прикрий випадок, коли у спекотний літній день, просто посеред дороги, несподівано упав і помер вражений інфарктом наш земляк. Я разом із його дружиною першими опинилися на місці події. Очевидно, що дружина не могла реагувати інакше, як плакати та побиватися за чоловіком, а мені, що на той час краще від інших наших краян володіла італійською мовою, а може ще й була більш розторопна, довелося улаштовувати похорони та відправку тіла на батьківщину. Перше, що мене вразило це байдужість оточуючих. Випадок трапився поряд із баром і дехто, спостерігаючи за нами, їв корнети запиваючи каваю. А друге, ще гірше, після завершення похоронів дружина померлого запитала мене: чому я так переймалася її родинною трагедією?

Що було відповісти на це… Щоранку телевізійні новини привчають нас не реагувати на найгірші з повідомлень. Душа через силу виробляє імунітет проти чутливості до страждань інших, що демонструються з такою «щедрістю» у всіх засобах масової інформації, а сусід, що живе через стіну, може бути зовсім незнайомим і вже не вважається ближнім.

Читаючи книгу про долі видатних жінок в історії людства, натрапила на заповіді, що залишила для людей по собі Мати Тереза. Думаю, ці короткі вислови будуть корисні для ознайомлення усім людям доброї волі, що працюють над самовдосконаленням для осягнення сенсу благодійності та життя у цілому:

Навіщо ти робиш добро, люди звинуватять тебе в таємній корисливості і себелюбстві. Добро, зроблене тобою, завтра ж забудуть.
І все ж твори добро!
Які люди нерозумні, непослідовні й егоїстичні.
Та все ж люби їх!
Якщо тебе супроводить успіх, ти наживеш уявних і справжніх ворогів.
І все ж будь успішним!
Щирість і відкритість зроблять тебе вразливим.
І все ж будь щирим і відкритим!
Те, що ти будував роками, може зруйнуватися в одну мить.
І все ж будуй!
Люди потребують допомоги, але вони ж стануть дорікати тобі за неї.
І все ж допомагай людям!
Віддай світові найкраще, що ти маєш і натомість одержиш жорстокий удар.
І все ж віддай світові, найкраще, що у тебе є!

Скільки простоти і мудрості у словах цієї маленької жінки, що навчає нас  любити і зберігати спокій  у всіх  ситуаціях, щоб не відбувалося навколо, торувати свій життєвий шлях з толерантністю  у тому, що робиш.

Попри усі наші  щоденні турботи, котрі  часом забирають більшу частину сил та енергії, залишайте відкритим ваше серце до спілкування, любові, милосердя, терпіння до інших,  пізнання  різносторонньої, непересічної, нетлінної мудрості та культури надбаної людством на протязі тисячоліть, у молитві, не лінуючись, невтомно прямуйте вперед у самовдосконаленні, бо занепад починається з миттєвості, коли людина зупиняється, замикається у тісному колі, самовпевнено вважаючи себе і власний спосіб життя та мислення неперевершеним  взірцем для інших.

Марія ГАЙДАЙ

Допоможіть знайти Витвицьку (Трохименко) Людмилу Володимирівну

Дев’ятирічний український геній отримав престижну премію у Ватикані