in

Імміграційні роздуми Артура Шаповала

 

Доброго дня мої емігранти
нехай нас обікрала доля
та сподіваюсь що наші таланти
по правді оцінять на волі.

І хоч в порядку сімя і робота
та пекуча мов іскра скотилась сльоза
бо згадалась рідної мами турбота
і заквітчана в ріднім краї лоза.

В Монреалі вічно пекуче сонце
й свобода людини не має меж
та я ж шукаю до дому віконце
бо там жилось краще усе ж.

Щохвилини все ближче до вітанку
та щось зовсім не хочется спати
і все згадуються українські ранки
і рідне небо де міг вільно кружляти.

___________________________________
Що коїться на Батьківщині моїй
розкажіть – бо я хочу знати
ні я ніколи не зраджував їй
не кидав українських пісень співати.

Довго стримув свої почуття
говорив на відстані любов міцніша
так нічого й не навчило мене життя
й не зробила Америка розумнішим.

Роки як коні бігли так само швидко
гроші як мухи відлетіли зараз
а совість як ховрах перегризала нитки
й до рідного краю тягла повсяк час.

Україно. народе, рідно хато моя
вас вітає і любить ваш відданий син
знову обєднала серця наші доля
зруйнувавши символ розлуки – жовтий млин.

_____________________________________
Можливо зробив велику помилку
що кинув рідну країну і махнув в Емірати
перед тобою не маю виправдань синку
та пізно вже життю борг повертати.

Вас з мамою забрати не було змоги
занадто сильною була сукупність обставин
й забагато відїзд викликав би тривоги
тому під самостійну втечу я все обставив.

Ти живеш на Батьківщині в Черкасах
мене ж вільний вітер закинув в Дубаї
і нехай ми не близько, нехай ми не разом
та ти все ж не думай що у тебе батька немає.

Синку коли для тебе ще моя думка важлива
то всім серцем бережи маму і свою Україну
бо без них прожити, повір, неможливо
й неможливо знайти їм заміну.

Фоторепортаж церемонії вручення атестатів учням української школи у Римі

Провідні львівські журналісти побували у Римі