in

«Фелічіта» по-українськи

   — Я тут з тобою марную час, а мені за годину в Італії знаєш скільки платять? Порахуй, що я вже втратила за ті дні, відколи в Україні страждаю! — підвищила голос.

— Бачу, що тобі добре там. А як мені самому бути? Цим не переймаєшся. Гадаєш, що діти оцінять ту пожертву? Пхаєш їм, як у торбу без дна кидаєш, хто то рахує? Невістка, вже й не пам’ятаю, коли приїжджала. Хоча могла б помогти щось зробити в хаті. То ні, великою пані стала. А чужі люди задурно помагати не будуть. Город посапають — плати. Корову видоїти, бо сам не навчився, — на це є також такса.

Олеся розсміялася при останніх його словах. І зі зневагою, навіть із ненавистю промовила:

— Уявляю, Даньку, тебе ще навпочіпки під коровою! Вже, що-що, а то не є справа синьйора!

Тепер уже він засміявся. Але тихо, мало що не крізь сльози:

— Який я, Олесю, синьйор! — І ображено: — А тобі вже синьйори привиджуються?

Підозріло глянув на дружину. Вона винувато замовкла. Але ненадовго. Розговорилася з Теклюнею, сусідкою, а колись і подругою: разом до школи ходили, пробували вірші писати. Видоївши корову, та розвішувала клапоть марлі, яку мала за цідилко. Очевидно, підслуховувала перепалку між подружжям, бо спитала, мовби продовжуючи розмову:

— Може, щось спекти на дорогу? — І не стрималася, аби не вколоти: — А тобі там незле, видно. Очі, як дві зірниці світяться.

— Фелічіта. То все фелічіта, дорогенька, — якимось чужоземним словом пояснила заробітчанка.

А коли вона вже поїхала, то Теклюня по-змовницьки, пригадує тепер Данило, сказала:

— Олеська має там якогось Фелічіту. По-нашому то може бути Федір чи Фелікс. Вона мені призналася…

Ярослава ШТОКАЛО-ПАРХОМЧУК.
Бережанський район

http://vilne.org.ua

Темношкіра міністр каже расизму “баста”

Телефонувати з Євросоюзу додому стане дешевше