in

“Думала, всаджу ніж у Романа. Пожаліла, бо кохаю”

   30-річний Роман та 27-річна Оксана Козяри із села Стецівка на Черкащині випадково дізналися, що хворі на СНІД. Обоє працюють, виховують прийомного сина. Щороку відпочивають на морі, займаються волейболом. Планують узяти з дитячого будинку ще дівчинку.

— Мені ніколи нічого не дозволяли. Батьки вчителі, дома мав бути порядок. Не дай Бог прийду п’яний чи загуляю до ранку — усе село знатиме. Батькам на роботі вичитають, що чужих дітей навчають, а свого остолопа до розуму не доведуть, — чухає потилицю Роман. Одягнений у сірий спортивний костюм “Рібок”, більший на два розміри. Каже, за рік схуд на 9 кг. — У 19 після дня народження друга прийшов п’яний. Батько схопив за комір і сказав: “Будеш пити — знать тебе не знаю”. Я ховався, загулював із дівчатами із сусіднього села. Познайомився зі старшою компанією, там пригостили кайфом. Погодився на зло батькам. Усі вкололися одним шприцом. Тоді було до лампочки, що можна заразитися. І так два місяці.

Через наркотики Романа покинула дівчина. Зав’язав, коли в матері стався серцевий напад.

— На хазяйстві ми з батьком лишилися вдвох. Свині, кури, качки — не мав коли гуляти. Тяжко було, тіло ломило, хотілося відволіктися. Почав курити по дві пачки цигарок за день. Як мати виписалася з лікарні, батькові нічого не розповіла. А мені з докором: “Ти своїми вибриками зведеш до могили”. Тоді вирішив твердо, що до наркотиків не повернуся.

Навчався у сусідньому місті Тальне на будівельника.

— Одногрупники затягли в качалку при коледжі. Вечорами нарощували біцепси і йшли на дискотеку. Пили тільки сік. У заробітчан винаймав кімнату. Подружжя поїхало на роботу в Італію. Їхня дочка жила з тіткою, вчилася на першому курсі мого коледжу. Так подружилися з Оксаною, почали разом гуляти. Приходила, дивилася, як ми тренуємось. Тітка відпускала разом, бувало й до ранку танцювали.

За рік почали зустрічатися. З батьками познайомились одразу.

— Питала в мене поради, наче в батька. Знав навіть, коли в неї місячні, залишалася на ніч зі мною. Вона — бойова. Мати сказала, що мені треба така жінка, як Оксана, буде в кулаку тримати. Зустрічалися п’ять років.

За місяць до весілля дізналися, що мають СНІД.

— З кумами були в Харкові у друзів. Вранці, ще заспані, з кавою проходили площею. Підбігають двоє хлопців у футболках “Проти СНІДу”, кажуть: перевіртеся в лабораторії на колесах. Я боявся здавати кров. Оксана схопила за руку й потягнула. Сказала, перед шлюбом треба, бо ж дітей захочемо заводити. Чекали півгодини, вийшов лікар і дав карточку “ВІЛ-позитивний”. Почав говорити, що з цим люди живуть і народжують, працюють. Я нічого не чув, тільки дивився на Оксану, яка стояла біла, як стіна. Міцно схопилася за мій піджак. Хотів крізь землю провалитись.

— Думала, всаджу ніж у Романа, але пожаліла, бо кохаю, — згадує Оксана. Вона худорлява, обличчя втомлене, на шиї татуювання — ієрогліф “надія”.

За місяць побралися.

— Батькам ще тоді поклялися не говорити. З Оксаною вже боявся заводити цю тему. Думав, розбіжимося і проклинатиме все життя. Але підійшла, обійняла і сказала: “Будемо боротися разом”.

Своїх дітей подружжя мати не може. Що три місяці їздить до СНІД-центру в Київ. За рік витрачають на двох 8 тис. грн. Роман два роки працює водієм у готельно-ресторанному комплексі.

— Директор знав, що маю ВІЛ. Колегам говорив, що їду до стоматолога. Перед Новим роком із друзями випили, розповів правду, почали жаліти, питали, чим допомогти, наче от-от помремо. Раз на кухні почув розмову: “Хай до нас не заходить, а вдруг заразимось. Їсть із наших тарілок, ріже хліб ножем. Ще руки поріже і кров свою десь оставить. Не дай Бог, у мене ще діти малі”, — крикнула одна з поварів. Перестав на кухню заходити, навіщо людей лякати.

Оксана покинула роботу бухгалтера і сидить дома із сином. За гроші заплітає на зачіску африканські косички. Навчилася на експрес-курсах у Криму.

— Село невелике. Усі шепчуться. Добре, що батьки з іншого району. У мами серце не витримає. Ми вирішили спробувати все, чого боялися.

Найперше, зробили татуювання своїх знаків зодіаку на лопатці. Тоді стрибнули з парашутом у Криму. Два роки тому взяли 4-річного Данила з притулку.

— Його мати любила випити, потім відмовилась від нього. Знайома працює в дитячому будинку в сусідньому місті. Показала фото — такий, як я був малим. Син не знає, що ми хворі. Як підросте, скажемо. Любимо, як свого.

— В Україні вже роблять промивку сперми, якою запліднюють жінку, — каже інфекціоніст столичного Центру боротьби зі СНІДом 41-річний Олексій Демиденко. 12 років працює з хворими. — Я знаю п’ять пар, які ризикнули. Народили здорових малюків. Годували сумішами, бо інфекція передається через молоко. Торік пара хворих полтавців усиновила здорову дівчинку. Вчиться у першому класі.

— Більшість моїх пацієнтів — жінки та дівчата. Їх заразили чоловіки. Я разом із хворою складаю список її партнерів. До всіх телефоную. Рік тому звернулася жінка з Дніпропетровська. Про хворобу дізналася, коли хотіла здати кров для хлопчика з рідкісною четвертою групою. Не вірила, що чоловік, з яким одружена 20 років, міг заразити її СНІДом. Дістав хворобу від 19-річної коханки. Одразу подала на розлучення. Зараз не спілкуються, але обоє лікуються в мене.

Що робити коли ви дізналися, що інфіковані:

– зверніться до обласного чи столичного СНІД-центру;

– здати імуноферментний аналіз;

– дотримуватися лікування.

Анна Поліщук

http://gazeta.ua/

Італійська гірськолижниця: Сочі – це антипод того, яким повинне бути Олімпійське місто

Прикордонна арифметика