in

Україна і діаспора. Чого не вистачає, щоб друга пишалася першою? Відлуння V Всесвітнього Форуму українців

Побувавши на черговому Всесвітньому форумі українців, мимоволі починаєш задумуватися над тим, хто ти є, звідки твоє коріння, і яким чином сьогодення і майбутнє твоєї етнічної Батьківщини пов’язане із твоєю особистою долею і долею твоїх нащадків. А ще над тим, що ти зробив для неї особисто, щоб на питання про національність, де б ти не жив, з гордістю відповісти: «Я – українець!». З цього приводу і хочу поділитися з вами деякими власними спостереженнями і думками.

Напередодні 20-ї річниці незалежності України у Києві відбувся VВсесвітній форум українців, в роботі якого взяли участь майже 300 делегатів з більш ніж 40 країн світу, а відразу ж після його завершення на свої річні загальні збори зібралися представники Світового Конґресу Українців (СКУ). На редакційну пошту надійшлиі відгуки на ці зібрання.

Я — Маріуш Нчипорук, народився у Польщі, поляк за паспортом, і в той же час етнічний українець, а тому маю дві Батьківщини, які є для мене однаково рідними – Україну і Польщу.Саме тому мав би пишатися тим, що до України знову, як і п’ять-шість років тому, прикута увага усього світу.На жаль, зараз мене це мало радує, бо, якщо тоді світ підтримував успіхи українців у боротьбі за побудову по-справжньому демократичного суспільства, то сьогодні чуємо від нього на адресу України переважно докори і вимоги, причому, на мою думку, далеко не завжди справедливі.

Вважаю, що маю право на таку оцінку, оскільки приїхав в Україну чотири роки тому, і все, що у ній відбувалося до сьогоднішнього дня, бачив власними очима. Можу судити про суспільні та політичні зміни, що сталися в Україні за останні роки не лише з побаченого, а й з почутого, адже як громадський діяч спілкуюсь майже щоденно з представниками різних політичних партій і громадських організацій та звичайними людьми, які не в політиці, але мають щодо неї свою власну думку.

Мені здається, що повчальний тон застережень, які сьогодні лунають на адресу українського президента і уряду, в т.ч. з боку української діаспори, пов’язаний, перш-за-все, з браком об’єктивної інформації про події, що відбувається в цій країні. Мабуть через те, що джерелом інформації, яка надходить до діаспори є переважно опозиційно налаштовані кола в Україні (так склалося історично), які керуються не стільки фактами, скільки емоціями.

Об’єктивною є та обставина, що сьогодні в Україні, хто б не був при владі, вимушений розв’язувати отримані у спадок від попереднього керівництва країни дуже складні протиріччя у суспільно-політичній сфері та в економіці. І критики і симпатики діючої влади єдині у висновках: Україна стабілізувала внутрішньо економічну ситуацію після тяжкої кризи 2008 р. та знаходиться на складному етапі політичних та економічних трансформацій. Тож, саме  тому вона, на мою думку, потребує не стільки критики, скільки підтримки.

Серед найбільш складних її проблем я б визначив боротьбу з корупцією на всіх владних рівнях, про що свідчать останні судові справи в Україні, які окремими колами за кордоном трактуються як «утиски опозиції». Я згадую «польський досвід» – за короткий термін вдалося практично викорінити цю пухлину, чиновники швидко адаптувалися до нових «європейських» стандартів та повернулися обличчям до власних громадян. Вони стали працювати для народу Польщі, а не народ для них.

Докоряють українській владі і за нібито згортання демократії та свободи слова.   Як радник головного редактора одного з незалежних українських видань можу засвідчити, що опозиція в Україні безперешкодно висловлює свої погляди у різних ЗМІ, в т.ч. і державних, не кажучи вже про свої власні. Не знаю жодного факту, щоб в Україні протягом двох останніх років були закриті якісь газета чи телеканал.

Не буду коментувати судову справу стосовно екс-прем’єра України та її арешт, навколо яких зараз багато галасу. Зауважу лише одне: якщо на думку правоохоронних органів дійсно мали місце факти порушення Конституції, законодавства України, суд з цим розбереться. Це — нормальна демократична практика. Не розбереться, – є Апеляційний суд, Верховний суд України, нарешті Європейський суд з прав людини. Тож чи варто зараз тиснути на українських суддів, і наскільки такий опосередкований тиск з-за кордону відповідає європейським і світовим загальноприйнятим демократичним цінностям?* Я вже не кажу про те, що багатьох людей в Україні така «опіка» просто ображає і розцінюється ними як втручання у внутрішні справи їх країни.

В деяких колах закордонного українства, яким, розумію, боляче за долю України, також поширюється думка, що президент Янукович веде країну «не туди». Думаю, що українці, які його обрали (а їх чимало, і з цим варто рахуватися), самі розберуться – «туди» чи «не туди». Можна по різному ставитися до президента та його команди, але фактом є те, що він обраний більшістю українського народу, законність волевиявлення якого визнали провідні світові демократичні країни.

Я особисто не бачу ані зараз, ані у майбутньому, якихось загроз українській незалежності. Всілякі розмови про наміри Януковича повернути Україну до складу Російської імперії – міф, абсурдність якого доводить будь-яка щоденна стрічка новин в Інтернеті. Наразі є позитивні зрушення, є обнадійливий вектор реформ, хоча проблем, які треба подолати на шляху реформування економіки ще дуже багато. І реформування потребує не тільки економіка…

Впевнений, українська діаспора має відстоювати на міжнародній арені Україну, її національні інтереси об’єднано, організовано та у тісній взаємодії із самою Україною. За даних умов на сьогодні не було б більшості тих проблем, від яких потерпають українці як в Україні, так і за кордоном.На жаль, дехто замість цього займається лише критиканством і навіть підбурюванням громадян України до акцій громадської непокори, звертається до міжнародної спільноти із закликами до міжнародної ізоляції України. Вони впевнені, що цим намагаються «захистити» Україну та її громадян, а, на моє глибоке переконання, лише шкодять її іміджу та підштовхують країну до громадянської війни. Це – шлях розколу України на два табори, підсумком яких може стати крах держави, а, відповідно, і втрата нею незалежності. Україна, як держава, може просто зникнути з світової мапи.

Чого бракує? Бракує конкретних пропозицій по об’єднанню всього українства навколо своєї етнічної Батьківщини. Може, краще нам, українцям усього світу, зайнятися не питаннями політики (вона та її лідери все одно постійно змінюються, і це є природнім для кожної держави), а вирішенням нагальних проблем українців: об’єднатись навколо розробки шляхів розв’язання проблемних питань, співпрацювати з українською владою, незалежно від того, подобається вона нам чи ні, а також з урядами інших держав, в яких проживають українці?

Щоб наша етнічна Батьківщина стала такою, якою ми хочемо її бачити, щоб ми могли пишатися нею, треба робити конкретні справи, направлені не на руйнацію, а на розбудову. Не довіряєте чиновникам, допоможіть інвестиціями нам — приватним підприємцям. Допоможіть громадським організаціям, але не тим, які потішають вас кількістю акцій протесту, а кількістю культурно-освітніх заходів та нових транскордонних зв’язків. Наприклад, ми, з однодумцями з Сум, на сьогодні досягли домовленості з відомим митцем польського походження Євгеном Гором щодо передачі ним до бібліотеки Української академії банківської справи численної колекції польських книг та періодики. Це є одним із перших результатів діяльності нашої команди під егідою Українсько-польського культурного центру, який був заснований на базі згаданого навчального закладу у травні 2011 року за ініціативи Генерального консула Республіки Польща  у м. Харкові Яна Граната.

Хтось, можливо, запитає: «Ну, а Ви, пан Маріуш, особисто Ви, які конкретні справи зробили для України за чотири роки, що живете там?». Що ж, мені і моїм українським друзям у Сумах, є чим звітувати. Зараз реєструємо громадську організацію «Українсько-польський дім», який з однієї сторони буде допомагати полякам в Україні вирішувати їх різноманітні проблеми, поширювати польську мову і культуру, а з іншої – сприятиме впровадженню у Сумському регіоні позитивного досвіду економічних та соціальних реформ Польщі в рамках Євросоюзу, відстоюватиме у доступний спосіб повноправне членство України в ЄС. Ми вже активнопропагуємо українську культуру в Польщі, популяризуємо польську в Україні, співпрацюємо з польськими ЗМІ в інтересах встановлення безпосередніх контактів між етнічними українцями Підляшшя і жителями Сумщини через соціальні мережі Інтернету. Розвиваємо бізнес-контакти між підприємцями Сумщини та Підляшшя.

Вважаю за важливе поділитися з вами ще однією думкою. Ми живемо у світі міжнародних глобальних інтересів. Виходячи з цього, зрозуміло, що перші економічні кроки України, які стають з кожним місяцем все більш впевненими, комусь дуже не до вподоби. Хтось дуже хоче, щоб Україна з її ресурсами, надрами, інтелектуальним потенціалом і надалі залишалася лише сировинною базою  та джерелом постачання дешевої робочої сили для інших країн. Поки в ній панує нестабільність – так і буде. Для цього цей «хтось» намагається пересварити Захід України зі Сходом, українську владу із закордонним українством.

Протистояти цьому можна лише в один спосіб: залишити політичні дискусії та об’єднатися навколо єдиної, усім зрозумілої, консолідуючої мети – перетворити Україну в розвинуту європейську державу, згрупуватися навколо практичних дій по розбудові економічно сильної і незалежної від внутрішніх та зовнішніх чинників держави, якою можна буде пишатися кожному українцю, де б він не проживав – у Польщі, Португалії, Бразилії, Росії, Канаді чи США.   

*У цьому думка автора збігається із зверненням Союзу юристів України, Всеукраїнської юридичної ради та Судової асоціації України «Фундація сприяння правосуддю» до високопосадовців та громадських діячів іноземних країн (Ред.).Див. www.unian.net/ukr/news/news-455197.html

 

Система медичного обслуговування в Італії

“Хочу заміж за італійця” – Маленька енциклопедія іммігрантського життя