Назавжди на чужині

Українці й далі масово виїжджають за кордон. На думку експерта, кількість заробітчан, які сьогодні повертаються в Україну, є маргінальною. Попри те, що 80% українських заробітчан мріють повернутися в Україну, а 90% пов’язують з нею плани на майбутнє, лише 20% справді повертаються. Чому?

Повертаються тільки пенсіонери

Знаково, що, незважаючи на патріотичні емоційні прагнення, декларовані під час соціологічних інтерв’ю, основна частина українців­мігрантів в Україну може взагалі ніколи не повернутися. Принаймні доти, за формулюванням самих мігрантів, доки “в Україні не буде ліпше жити”.

Серед сьогоднішніх повертанців (термін уперше вжитий Блаженнійшим Кардиналом Любомиром Гузаром і означає категорію людей, які після років трудової еміграції повертаються на Батьківщину – “Пошта”) переважно люди пенсійного віку, які мають проблеми зі здоров’ям, або просто воліють свої останні роки прожити в Україні.

Проте бувають і такі, мінімальні, правда, за кількістю, випадки, коли мігрант, бажаючи повернутися в Україну, не має внутрішніх або матеріальних ресурсів зробити це. В такому разі особа може скористатися допомогою, передбаченою міжнародним проектом ERSO, який діє на базі “Карітасу України”, починаючи з березня 2008 року. Проект фінансовано з коштів Європейського Союзу. До складу мережі входить 11 європейських організацій, які об’єдналися для допомоги тим українцям, що хочуть добровільно повернутися на Батьківщину, але не мають можливості це зробити.

В Україні ця допомога реалізовується через “мережу солідарності”, що нараховує понад 30 неурядових організацій, які займаються проблемами повертанців.

Особа, яка хоче добровільно повернутися в Україну, але не може цього зробити через певні труднощі, звертається до відповідного осередку в країні, в якій працює. Спеціалісти з’ясовують, чи має куди повернутися мігрант, що з його родиною, чи має він в Україні житло, зрештою, якої психологічної, юридичної, матеріальної допомоги він потребує, а водночас ретельно перевіряють всю інформацію, надану мігрантом. Проект передбачає не лише матеріальну допомогу для повернення в Україну, але й піврічну психологічну, юридичну опіку після цього.

За неповних два роки такою можливістю скористалися лише… 163 українці, 24 з них отримують юридичні та психологічні консультації і після повернення в Україну. Найбільше українців повернулося з Бельгії. Іншою неофіційною причиною такої мізерної кількості повернень через Мережу солідарності є також те, що, звертаючись по таку допомогу, особа декларує свій нелегальний статус. На це ідуть переважно ті, хто має справді серйозні проблеми, які не може розв’язати самостійно.

“Зазвичай ті, хто повертається через нашу мережу, це люди, які потребують допомоги. Причини – звільнення з роботи, серйозні проблеми зі здоров’ям. Є випадки, коли особа не має помешкання в Україні, тоді нашим завданням є підшукати тимчасове житло, часто притулок для біженців. Ми допомагаємо людині стати на біржу праці й мотивуємо її до пошуку роботи”, – розповідає Ірина Брич, координатор Мережі солідарності в Україні.

За словами Ростислава Кіся, юрисконсульта міжнародного благодійного фонду “Карітас України”, сьогодні Європейський Союз балансує між вимогами профспілок і потребою у дешевій робочій силі. Тому на трудову нелегальну міграцію європейські країни негласно закривають очі, і навіть помітна тенденція до пом’якшення умов перебування мігрантів.

“Зазвичай людина, яка після трьох­чотирьох місяців не реалізувала себе в Україні, знову повертається за кордон, – каже Ірина Брич. – Проте серед повертанців маємо також позитивні випадки. До прикладу, жінка, яка повернулася, заснувала у своєму селі перукарню і запросила на роботу ще одну колишню мігрантку. Зараз вона працює, утримує сім’ю і не планує повертатися за кордон”.

Хто чекає вдома?

За словами Григорія Се­лещука, голови комісії УГКЦ у справах мігрантів, при започаткуванні проекту передбачалося, що найбільше українців повернуться з Іспанії. Але прогнози не підтвердилися. Найбільше наших заробітчан приїхало з Бельгії, чиє законодавство не надто лояльне до мігрантів.

Зрозуміло: мотивація повертанців різна. Дослідники проекту (Григорій Селещук, Оксана Іванкова­Стецюк, Максим Бондаренко), виконаного в рамках фінансування програми ERSO “Хто і що чекає на мігрантів після їх повернення в Україну?”, навіть виокремлюють кілька груп, зокрема, повертанці, які приймають рішення на підставі численних розчарувань в середовищі, куди емігрували. Це відчуття підсилює ностальгія за родиною, дітьми, а також небажання надалі носити статус “чужоземця”.

Інша група – “місіонери” – люди, котрі їхали на заробітки з певною “місією”. І мотивацією до повернення в Україну є “виконаний план” – зароблені кошти на освіту дитини, купівлю помешкання, відкриття власного бізнесу.

У переважної більшості повертанців фахівці спостерігають сильний психологічний стрес. Фактично, не менший за той, який вони пережили, коли приїхали за кордон уперше. І його причина у потужному контрасті між рівнем життя за кордоном і в Україні, важка психологічна атмосфера в нашому суспільстві, низький рівень правової культури.

Суб’єктивний погляд

Ігор Марков,
соціолог, політолог, координатор проекту дослідження процесів української трудової міграції у країнах Європи від Міжнародного благодійного фонду “Карітас України”:

– Характер теперішньої міграції – це масові виїзди у пошуках заробітків. Аналізуючи специфіку й особливості повернень, доходимо висновку, що кількість повертанців на постійне життя в Україні є маргінальною. Тенденції попередніх міграцій, коли українці виїжджали за кордон для того, щоб залишитися в діаспорі або заробити гроші й повернутися, вже в минулому. Сьогодні міграційні процеси варто розглядати як глобальні переміщення, які характеризуються зміною способу соціального самовизначення. Іншими словами, людина сучасного світу буде жити, працювати і реалізовуватися там, де їй краще і зручніше, незалежно від свого коріння, ідентичності.

До теми

За даними комплексного дослідження процесів української трудової міграції у країнах ЄС, здійсненого Міжнародним благодійним фондом “Карітас України”, у 2008 році на заробітках за кордоном перебувало близько 4,5 млн українців, серед яких понад 2 млн – у Росії і ще близько 1 млн 700 тис. – у країнах ЄС.