Marianna Soronevych
Здрастуй, друже! Пишу тобі о першій ночі. Знаєш, це для мене найкращий час – навколо тиша, заснуло стомлене місто, лише поодинокі автомобілі турбують його спокій гуркотом двигунів. Солодко спить твій похресник з подушкою в обіймах; набігався, малий пустун, набирається сили для завтрашніх пригод. Заснула також і дружина після нелегкого робочого дня та галасливих баталій з сином – у непосидючого шибеника ніколи не розряджуються батарейки, він потребує все більше уваги. Сьогодні я не без причини затримався допізна – завтра у моєї половинки день народження, особливий для нас день. Готую подарунок, озираючись довкола, хочу зробити їй несподіванку.
Вже сьогодні передбачаю радісний блиск в очах дружини коли завтра ми з синочком накинемось на неї з поцілунками та вітаннями. Ми вже навіть потренувалися, попрацювали над сценарієм свята, зранку разом поїдемо за квітами та тортом (шампанське ми заздалегідь придбали та заховали щоб мама випадково не знайшла), потім урочиста частина. У цей день щороку згадую про одне і те ж – про першу нашу зустріч. Хай всі гороскопи говорять що Близнюки зі Скорпіонами не сходяться, хай радять знайти супутника життя як встановлено зірками – це не зовсім правда. Десять років промайнуло відколи ми разом. Так-так, з того моменту коли я зустрів мою майбутню половинку у барі за чашкою кави. Я зайшов випити кухоль холодного микулинецького пива, як зараз пригадую – був одягнений в олімпійку з намальованими двома вишеньками на спині, в обрізаних джинсах та поношених кросівках. Галантний кавалер, нічого не скажеш! Та раптом побачив її… Цей момент детально описаний у багатьох книжках про кохання та у нас все було якось особливо. Отримавши негативну відповідь на моє питання “ви виріте у любов з першого погляду?”, я сказав:”То подивіться на мене ще раз…”. Вона посміхнулася, і з того часу ми вже ніколи не розлучалися. Потім було випробування Італією. Знаєш, коли миєш у ресторані посуд по 12 годин на добу в голові крутиться лише одна думка: “Коли це все закінчиться???”. Здається ось-ось втратиш свідомість – і тут знайомі руки вихоплюють у тебе помиті тарілки та рідний голос говорить: “Потерпи ще трохи, вже небагато залишилося…”. Коли, перемерзлий та злий, повертаєшся з роботи на будові, коли підкошуються ноги від нелюдського виснаження – вдома тебе зустрічає кохана дружина з ледь помітними сльозами співчуття та розуміння на очах. Коли ночами розвантажуєш величезні фури з фруктами та, щоб не заснути, зупинишся на хвилинку випити кави – нишком витягнеш з гаманця фото, подивишся на усміхнене рідне обличчя – і втому як рукою знімає. Так, друже, мені є за що дякувати всевишньому – хай я ніколи не стану відомим, хай ніколи не зроблю стрімкої кар’єри в житті але у мене є дещо набагато важливіше ніж матеріальні цінності: є моє синьооке русяве щастя жіночого роду.
Ну як, я ще не втомив тебе, друже мій? Знаю що ні, ми колись з тобою годинами могли випорожнювати душу один перед одним, читали дівчатам вірші, і твоя сестра називала нас останніми романтиками тисячоліття. Щоб по-справжньому кохати просто необхідно бути романтиком! Ось і зараз я ненадовго залишив клавіатуру комп’ютера, задивився на мерехтіння вогнів нічного міста за вікном та якось від оцих всіх спогадів раптом нестримно захотілося підійти до сплячої дружини, вдихнути солодкий запах її волосcя і подумки сказати: “Дякую тобі, рідна, за те що повірила мені, бідному студенту; за те що, незважаючи на різні життєві ситуації, підтримуєш та розумієш мене – мудра моя дружино, розумний пораднику, прекрасний і вірний друже! Завдяки тобі я дуже змінився, став більш розсудливим; навіть не помітив коли із легковажного юнака з нерозлучною банданою та плеєром перетворився на того ким є зараз. Я ніколи не присвячував тобі віршів, не співав серенад під вікном та й і квіти дарую далеко не щодня. Зате тільки з тобою я можу розмовляти на будь-які теми, обговорити цікавий фільм чи щойно прочитану книгу, навіть слухати незкінченні теревені твоїх подруг. Здається що ти не піддаєшся часу бо з кожним роком стаєш красивішою.”
…Губи неціловані і грішні, очі божевільно голубі” – як чудово писав про кохання Василь Симоненко! Я дуже щасливий що наш син має твої” божевільно голубі” очі! Так, два бездонних таємничих озера, у які не можу надивитися, фантастичну голубінь яких не описати словами. Я сміюся разом з тобою, плачу разом тобою, радію як дитина коли ми з сином наввипередки біжимо тебе цілувати щоранку, і коли я прибіжу першим то наш малий пустун зупиняється та з відкритим ротом спостерігає що я тебе цілую по-особливому, не так як він. Знаєш, твоя улюблена Ліна Костенко колись сказала: “Важко кохати розумну жінку – завжди боїшся впасти в її очах!”. Так, дуже важко та водночас надзвичайно легко, ніби падаєш у прірву і потім стрімко піднімаєшся у височінь, аж дух захоплює. Ніщо так не лікує та не заспокоює як твоя усмішка і веселі, з іскринкою очі…”.
Друже, надіюся ти розумієш чому я поставив у кінці три крапки? Так, про неї можу говорити невтомно, можливо, це буде у наступному листі. Подарунок для дружини готовий, загорнутий у яскравий папір, перев’язаний зверху стрічкою; я кладу його на столик біля ліжка, поправляю ковдру на плечі коханої жінки, ще раз цілую легенько у скроню. Вибач, друже, буду закінчувати – завтра у нас, мужчин, відповідальний та щасливий день, ми з сином не повинні осоромитися, треба гідно відсвяткувати!….Адже наша мама цього заслуговує!
Володимир АНГЕЛ
