Marianna Soronevych
Одного дня все моє життя змінила зустріч з циганкою. Я тієї жінки ніколи не зможу забути.
Звати мене Олеся. Всім наділила мене доля, і роботу хорошу маю, і власний будинок залишився від батьків. Всі подруги вже давно вийшли заміж, дітей до школи повели, а мені вже за 30 перевалило.
Коли мені було 14 років, ми з подружкою пішли кататися на ковзанах на річку. Там я провалилася під кригу, мене чудом врятував наш сусід. Сильне запалення, температура під 40, я ледве вижила. А дітей я ніколи не зможу мати. Так сказав лікар моїм батькам.
Так і жила я сама. Батьки пішли у засвіти рано. Одного дня все моє життя змінила зустріч з циганкою. Я тієї жінки ніколи не зможу забути.
В нашому селі жила циганка. Її сторожилися усі селяни, проте дехто звертався до неї за допомогою. Вона добре ворожила.
Одного разу я почула химерний звук біля моєї хати. Це було схоже на стогін змученої жінки, яка благала про про допомогу. Я вийшла на вулицю. Якісь сусідські хлопчаки познущалися зі старої циганки.Підлітки натруїли на літню жінку собаку. Я жахнулася від побаченого. Хлопці втекли, а я взяла змучену жінку під руку і повела до себе додому.
Я дала повечеряти своїй неочікуваній гості. Повечерявши та відпочивши, стара жінка підняла свої очі на мене.
Її погляд був такий пронизливий. Вона дивилася ніби крізь мене. По спині пройшовся мороз.
– Дай руку!
Я похитала головою сказавши, що не вірю в такі речі. А циганка і не мала наміру ворожити. Вона взяла мою руку, звідкись дістала червону ручку і провела якусь лінію посеред моєї долоні:
– Я все виправила. Не змий цю лінію до півночі і доля твоя повністю зміниться. Відчуєш радість материнства. Будеш мати діток. Вір мені. Накінець циганка сказала: «Маєш добре серце та душу! Щасливої долі тобі, моя рятівнице!”. Не встигла я оговтатися, як слід циганки простиг у моїй оселі.
А через місяць у наше село переїхав вдівець з сином. Ігор, так звали мого нового сусіда. Вирішив відкрити в селі кінний клуб. І змінити місце проживання, бо рік тому втратив дружину від раку. А 5-річному Ярославу потрібна мама.
Так вони і стали спілкуватися. Олеся пригощала малого пиріжками з вишнями, домашніми стравами. Хлопчик сильно прикіпив до жінки, а одного дня попросив Олесю стати його мамою.
Ігор та Олеся одружилися. А через два роки сталося ще одне диво- Олеся народила донечок-близняток. Ну і не вір після цього у ворожіння і вищі сили?
Інколи Яролав дивиться на Олесю своїми великими карими очима і запитує:
– Мамочко, ти ж не підеш в небо?
– Ріднесенький мій, не піду, звичайно! – ласкаво відповідає Олеся, міцно пригортає сина і колише у візочку донечок. І немає щасливішої від неї жінки на всій Землі…
Ми хотіли б залишатися із вами у контакті. Запрошуємо приєднатися до групи у Facebook Українська газета – видання для українців в Італії
