in

Брендові речі у бутиках на Апенінах можна придбати й за чверть ціни

На залізничному вокзалі у Мукачеві в залі очікування мені в очі впала гора величезних сумок та наплічників, на яких сиділа жінка років 35. Помітивши мою зацікавленість, жінка завела розмову…
З’ясувалося, що пані Ірина (саме так звали мою співбесідницю) приїхала з Італії і продовжує подорож у місто Лева. Львів’янка відвідала свою подругу в італійській Вероні. Мета її поїздки туди — шопінг на розпродажах зимового одягу та взуття. «Повірте, у мене очі розбігалися, і я була готова тим брендовим лахміттям заповнити цілий бусик, — зауважила моя співбесідниця, — там дорогі наймодніші речі можна придбати мінімум за половину, а максимум за чверть їхньої справжньої ціни».

На наших магазинах вивіски «Розпродаж» можна бачити цілий рік, однак це аж ніяк не означає, що тут ви отримаєте знижку на весь товар, як у Італії. Там це – сезонне явище, але переоцінюються усі без винятку речі. «Saldi» написано на кожному наймоднішому бутику, що продає відомі світові марки. А означає це слово «Залишки», тобто увесь той товар, що не продався з осені.

У кожній італійській місцевості дату розпродажу визначає місцева влада. І якщо, приміром, «сальді» починається у Вероні 12 лютого, то до цього дня жоден магазин нічого не продасть вам дешевше. За день-два до розпродажу крамниці зачиняються на переоцінку, а на дверях висять таблички із написом: «Приходьте завтра, буде дешевше». Пані Ірина зазначила, що винятки із правил все ж бувають, іноді продавчині тихцем можуть-таки знизити ціну вже за кілька днів перед розпродажем. Така їхня «щедрість» легко пояснюється, адже уже днів за 15 до розпродажу ніхто нічого не купує, усі чекають «сальді».

«Побутує думка, що на Заході люди вдягаються дуже просто й не дуже переймаються своїм гардеробом, — веде далі пані Ірина, — однак це не зовсім так. Я особисто помічала чоловіків-сусідів моєї подруги, яка працює в Італії уже шість років, котрі впродовж дня могли тричі переодягатися, і на них брендовий одяг «сидів» ідеально, волосся в італійців було намащене гелем, а на шиї – по два масивні золоті ланцюжки, на пальцях — гарні персні теж із благородного металу. Італієць швидше відмовиться від їжі, ніж від модного одягу та взуття відомих світових марок». Більшість тутешніх модників визначаються із покупками заздалегідь, вони переглядають свої гардероби, взуття, білизну, прицінюються все до найменших дрібниць ретельно прораховують і вже наперед, до настання «сальді», добре знають, що їм треба купити.

У перший день розпродажу біля модних бутиків уже із самісінького ранку вишиковуються довжелезні черги. Місцевий люд поспішає придбати те, що вподобав і вибрав собі напередодні. Отож не дивина, що у перші години з прилавків зникають речі найбільш ходових розмірів, а після вже залишається XS для дуже худеньких та ХХХL – для огрядних. Саме на одяг цих розмірів роблять найбільшу знижку. У цих випадках бути «не таким, як усі» дуже вигідно.

Так само дуже вигідно жінкам, котрі мають розмір ноги більше 40-го розміру чи менший від 36-го. Якщо, наприклад, у нас таких туфель чи чобіт не знайти взагалі, то в італійських бутиках є навіть 32-й розмір і всього за… 35 євро.

«У Вероні я хапала речі, запихала їх у сумки, бігла до наступного магазину і все зносила у помешкання своєї подруги, — провадить далі львів’янка. — Синьйора, за якою та доглядає, знаючи наші апетити до модних новинок, виділила мені цілу кімнату для складання покупок. За три дні там усе було заставлене. Мені не вірилося, що я накупувала «Дольче енд Габбана», «Прада», «Роберто Каваллі» та ряд інших брендових висококласних речей за півціни. Ще більше пощастило у невеличкому містечку на півдні Італії. Там я ладна була вже точно спакувати цілий магазин. Та й як не брати речі, які були знецінені на 70 – 80 відсотків! Тут я зустріла двох росіянок, які приїхали по туристичній візі спеціально на закупи. Жіночки понабирали стільки речей, що одне таксі не змогло забрати обох».

До Мукачева пані Ірина доїхала «бусиком» тернополянина, який постійно возить заробітчан. На моє запитання, для чого стільки одягу та взуття, адже цього вистачило б не на одне, а на два життя, моя співрозмовниця відповіла: «А ви знаєте, скільки коштувала моя подорож? Кілька тисяч євро! Я — учителька і за увесь свій вік таких грошей у Львові не зароблю, а тому щось перекочує на базари, адже позичену валюту треба віддавати!». Якщо все буде добре — у липні-серпні моя знайома збирається на наступні «сальді», щоб прикупити літнього брендового мотлоху — джинсів, кросівок і ще багато чого.

Тим часом подали на посадку потяг Мукачево—Львів. Я допоміг львівській учительці сісти у вагон. Відтак мені подумалося: «Боже, коли ж і ми нарешті заживемо достойно?!.».

У дитячій онкології звучить італійська музика

В Україні назріває дефіцит працездатного населення