in

Сучасна українська еміграція до Італії та зародження нової української діаспори

У статті висвітлено особливості сучасної еміграції українців до Італії у контексті становлення української діаспори на Апеннінах. Автор наводить статистичні дані, відслідковуючи зростання кількості українських емігрантів, а також їх регіональне розташування на італійській території; характеризує українську спільноту в Італії, звертаючи основну увагу на причини міграції, вік, рівень освіти, соціальний та юридичний статус емігрантів.

 

Проаналізовано італійське законодавство щодо імміграційної політики, окреслено головні способи об’єднання української громади на теренах Італії. Обґрунтовано, що українська діаспора в Італії, маючи основні характеристики, котрі визначають будь-яку діаспору в світі, все ще перебуває у процесі становлення, тому на сьогодні спільноту українців там слід віднести до прошарку іммігрантів.

Ключові слова: Італія, еміграція, емігрант, іммігрант, українська діаспора, представник діаспори, світове українство, нелегальне перебування, дозвіл на проживання, легалізація, санаторія (Тобто амністія для нелегалів.), Українська греко-католицька церква, культурна асоціація.

На фоні економічної та політичної нестабільності, якими супроводжується сучасний етап становлення української держави, виникла четверта хвиля української еміграції. Українці масово вирушають на заробітки до країн, які надають їм можливість працевлаштування. Однією з таких країн-реципієнтів українських емігрантів є Італія. Проблема сучасної хвилі української еміграції набуває особливого значення та актуальності в українознавчому контексті, адже українознавство розглядає Україну й світове українство як цілісну систему, «поняття українство охоплює українців як світовий феномен (в Україні i зарубіжних країнах)» [9].
Метою даного дослідження є комплексне висвітлення формування української громади на Апеннінах і визначення передумов для оформлення української діаспори в Італії. Його завданнями – прослідкувати зростання чисельності українських емігрантів на Апеннінах та визначити територіальне розташування українських громадян на італійській території; дати характеристику соціальної належності та територіального походження українських емігрантів; визначити їх соціальний статус в умовах еміграції; висвітлити основні положення італійського законодавства щодо імміграційної політики та їх відображення на процесі формування української громади в Італії; з’ясувати, чи термін «діаспора» вже сьогодні може бути застосований для позначення української спільноти на Апеннінах.
Джерельну базу дослідження складають статистичні дані та результати опитувань, проведених серед українських емігрантів в Італії, а також періодичні видання та інтернет-ресурси [1; 11; 12; 18; 19; 22; 23; 24; 28].
Аналіз історіографії з проблеми української еміграції до Італії засвідчує, що за всі попередні роки було окреслено лише деякі її риси. Узагальнюючого дослідження з названої проблеми немає. Перші праці, присвячені окремим аспектам проблеми (здебільшого йдеться про статті, опубліковані у різних періодичних виданнях), з’являються після санаторії 2002 р., коли українська громада в Італії офіційно була визнана однією з найчисельніших іноземних громад.
Про роль УГКЦ в об’єднанні української громади на теренах Італії можна довідатися із статті Олександра Сапунка (пасторальний координатор для українців в Італії). Він робить спробу класифікації українських іммігрантів в Італії, поклавши в її основу асиміляційний чинник, і виділяє два етапи формування української громади. На жаль, культурні осередки, засновані українцями в Італії, які відіграють не менш важливу роль у процесі формування української діаспори, залишаються поза його увагою [15]. Тамара Бережна (вчителька української недільної школи в Італії) показує умови життя і праці наших краян в Італії. Вона вдається до роздумів про причини виникнення четвертої хвилі еміграції та про її наслідки для розвитку українського суспільства. Стаття має неабияке емоційне забарвлення [2]. Олексій Кривульченко вивчає нелегальну сторону сучасної еміграції до Італії і виділяє два її етапи. Він також наводить причини виникнення нелегальної еміграції на початку 90-х років і поділяє українців, що перетнули кордон з метою працевлаштування, на групи залежно від способу поведінки у пошуку роботи [10]. Одним з перших ґрунтовних досліджень життя української громади в Італії можна вважати працю Петра Гаврилишина. Охоплюючи період 1997–2007 років, він висвітлює діяльність деяких церковних та культурних осередків, вказує на їх важливість для організації української спільноти в Італії та оцінює адаптацію українців-заробітчан до нових реалій життя як вдалу [5].
Станом на 1 січня 2009 р. в Італії офіційно проживало, тобто мало офіційну прописку, 153 998 громадян українського походження [22]. Зауважимо принагідно, що, за іншими підрахунками, вже у 2006 р. кількість легальних українських громадян досягла близько 200 тис. чоловік [7]. Невизначена кількість українців перебуває в Італії нелегально. З огляду на це неможливо встановити, скільки саме українських громадян на сьогодні мешкає на Апеннінах. За оцінками деяких італійських експертів, у 2006 р. загалом в Італії знаходилося 400–500 тис. осіб українського походження. Важко сказати, чи відповідала ця цифра дійсному стану речей [26, 4].
Спираючись на дані щодо кількості щорічно виданих дозволів на проживання, спробуємо простежити, як поступово зростало число офіційно зареєстрованих українських громадян в Італії протягом років (Таблиця 1). Візьмемо за основу статистичні дані (Слід розрізняти між статистичними даними, що враховують кількість виданих дозволів на проживання, та  тих, що враховують кількість офіційно прописаних іноземних громадян. Їх цифрові показники не збігаються. Адже отримання дозволу на проживання (permesso di soggiorno) є лише передумовою для запиту на отримання офіційного місця проживання (residenza). Кількість виданих дозволів на проживання, як правило, перевищує кількість офіційно прописаних іноземних громадян.), що їх наводить Італійський національний інститут статистики Іstat. Саме дані цього інституту дозволяють нам не лише встановити загальну кількість українців, які легально перебувають в Італії, але й уможливлюють прослідкувати регіональне розташування наших земляків на Апеннінах, враховуючи гендерні особливості [22]. Статистика щодо виданих дозволів на проживання у 2009–2010 роках поки що не оприлюднена.

Таблиця 1. Зростання кількості українських громадян на території Італії протягом років. (Див.PDF.)

У перші роки незалежності України українські громадяни в офіційних статистиках італійської держави фігурували як громадяни Росії (до цієї ж категорії були віднесені всі громадяни колишнього СРСР). Враховуючи, що станом на 1 січня 1992 р. на італійській території офіційно перебувало 3 599 осіб російського походження (Цифра досить незначна порівняно, скажімо, з громадянами Албанії, яких на той момент налічувалося 24 886 осіб [22].), можна стверджувати, що сучасна українська еміграція до Італії розпочинається одразу після розпаду Радянського Союзу та проголошення у 1991 р. України незалежною державою. На перших порах цей процес відбувався досить повільно і лише згодом набув масового характеру.
Вже у 1999 р. кількість офіційно зареєстрованих українських громадян в Італії становила 3 067 осіб, а у 2000 р. ця цифра збільшилася на 3 460 і, поступово зростаючи, у 2003 р. досягла 14 802 особи. Паралельно із зростанням кількості офіційно зареєстрованих українців збільшувалася і кількість українських нелегалів (пік нелегальної міграції припадає на 1999–2001 роки [10]), для багатьох з яких переломним став 2002 р. Саме тоді італійський уряд прийняв санаторію щодо легалізації трудових мігрантів, закон Боссі-Фіні (189/2002), який передбачав офіційне визнання статусу іноземного громадянина шляхом отримання дозволу на проживання і поширювався на тих іноземних громадян, які на момент подачі документів, необхідних для легалізації, мали місце роботи. Після отримання дозволу на проживання в Італії іммігрантам надавалась можливість запросити до себе найближчих членів своєї родини (дітей, які не досягли повноліття, і членів подружжя) [25]. Як результат кількість офіційно зареєстрованих українських громадян в Італії зросла майже в десять разів. На початку 2004 р. на італійській території офіційно перебувало 117 161 особа (Таблиця 1). Після санаторії феномен масової міграції українських громадян до Італії отримав офіційне визнання з боку італійських інституцій. Зросла цікавість до української спільноти.
У Таблиці 2 наведено дані щодо територіального розміщення українських іммігрантів на італійській території [22].

Таблиця 2. Регіональне розташування українських громадян за офіційним місцем проживання на італійській території станом на 1 січня 2009 р. (Див.PDF.)

На італійському ринку праці утворилася прогалина у сфері соціального обслуговування, спрямованого на допомогу хворим та літнім людям. Цей фактор визначив жіночий характер сучасної української еміграції до Італії. Українські жінки працюють в Італії здебільшого по догляду за хворими, людьми похилого віку, дітьми або ж виконують хатні роботи, чоловіки – переважно на будівництві та у транспортному секторі.
Регіоном найбільшої концентрації українських іммігрантів в Італії є Кампанія (південь Італії). Тут українська громада за своєю чисельністю посідає перше місце серед інших громад іммігрантів. Це можна пояснити тим, що в південних регіонах контроль з боку італійської поліції є менш суворим порівняно з північними, тому українські нелегали почуваються тут більш упевнено. Друге місце займає північний регіон Ломбардія з центром у Мілані – місті, яке вважається економічним та фінансовим центром Італії.
Результати соціологічних досліджень, проведені серед українських емігрантів у різні роки, допоможуть визначити основні характеристики української спільноти в Італії.
У Таблиці 3 подано результати опитування, здійсненого Християнським товариством українців в Італії у 2003 р. за сприяння Української греко-католицької церкви, у якому взяло участь 2060 респондентів з 14-ти італійських регіонів [23].

Таблиця 3. Результати соціологічного опитування 2003 р. (Див.PDF.)
Таблиця 4 вміщує результати дослідження 2007 р., проведеного Центром соціально-психологічних досліджень Міжнародної академії рейтингових технологій і соціології «Золота Фортуна». Воно включає результати опитування (кількість респондентів – 300 осіб), а також результати інших соціологічних досліджень [1].
Таблиця 4. Результати дослідження 2007 р . (Див.PDF.)
Результати експрес-опитування, проведеного серед українців Рима у червні 2009 р. Християнським товариством в Італії, наведені у Таблицях 5.1. та 5.2. Його метою було дослідити вплив світової економічної кризи на стан сучасної української еміграції до Італії [19].
Таблиця 5.1. Експрес-опитування 2009 р. (Див.PDF.)

Таблиця 5.2. Вплив світової економічної кризи на стан сучасної еміграції (Див.PDF.)

Також у 2009 р. італійське видання «Українська газета» провело опитування 531 респондента щодо тривалості перебування українців на території Італії, результати якого подано в Таблиці 6 [12].

Таблиця 6. Тривалість перебування українських іммігрантів в Італії (Див.PDF.)

На основі проведеного аналізу цих даних можна стверджувати: українську громаду в Італії приблизно на 85% складають особи жіночої статі; українські громадяни переселяються до Італії здебільшого з метою працевлаштування; більшість українських емігрантів належить до вікової категорії від 36 до 55 років; значна кількість представників української громади в Італії має певний рівень освіти і у своїй країні виконувала кваліфіковану або висококваліфіковану роботу; в Італії українські емігранти виконують низькокваліфіковану роботу, яка не потребує спеціальної підготовки; більшість українських емігрантів є вихідцями із Західної  України; певна кількість українських громадян перебуває в Італії нелегально.
Кожен іммігрант своєю працею утримує в Україні у середньому 4 чоловіки [26, 6]. Заробітчани систематично передають в Україну посилки та грошові перекази, надаючи таким чином матеріальну підтримку родичам, які залишились на батьківщині. Лише протягом 2006 р. банківські грошові перекази з Італії в Україну склали 90 064 000 євро [16]. До цієї цифри слід додати ті суми, які надходять до України неофіційними шляхами. Цей бік сучасної еміграції має велике значення для підтримки української економіки.
Українці в Італії стикаються з проблемами різного характеру, як-то проблеми, що виникають під час пошуку житла, отримання кредитів, легалізації, проте найгострішою є проблема працевлаштування.
47% опитаних у 2007 р. [1]  відчувають значне покращення економічного становища. Напевно, через це українські емігранти не поспішають повертатися додому навіть в умовах світової економічної кризи, наслідки якої відчуває 74% опитаних у червні 2009 р. (Таблиця 5.2.). Лише 19% цієї категорії респондентів планують повернутися на Батьківщину. В основному це нелегали, що не мають можливості легалізувати своє становище, та люди у віці після 60-ти років. За даними цього ж опитування, 60% респондентів перебуває в Італії більше 8-ми років [19]. Опитування, що провела «Українська газета», певною мірою підтверджує ці дані (Таблиця 6).
Період, що передував санаторії 2002 р., був дуже важким для українських громадян: перебуваючи нелегально на території Італії, вони не мали дозволу на працю, тому були вимушені виконувати найважчі роботи. Нерідко італійські роботодавці затримували виплату грошей або ж просто відмовлялись видавати заробітну плату, погрожуючи повідомити в поліцію про місцезнаходження нелегалів. Незаконне перебування на території Італії позбавляло українців елементарних людських прав. Їх переслідувало постійне почуття страху бути розкритими італійською поліцією, тому навіть у разі потреби вони не зверталися за медичною допомогою.  Незнання італійської мови, нестача необхідної для емігранта інформації погіршували ситуацію. До того ж додавалась ціла низка проблем психологічного характеру: розлука з рідними, новий культурний контекст тощо. Результати опитування 2007 р. (Таблиця 4) показують, що з проблемою оплати праці італійськими роботодавцями українці в Італії стикаються ще й досі. Питання ж медичної допомоги дуже загострилося з приходом до влади останнього італійського уряду, адже й сьогодні значна кількість українців перебуває в Італії нелегально.
Відомо, що багато українських жінок стали жертвами торгівлі людьми. Нерідко, звертаючись до посередників у пошуку роботи за кордоном, молоді українські жінки і не підозрювали, яка саме «робота» чекає на них в Італії. Перетнувши кордон, вони опинялися у повній залежності від сутенерів. Шляхом принижень та фізичних знущань останні примушували бідолах до проституювання. Лише незначна частина цих жінок свідомо ступала на шлях проституції [21]. Немає офіційної статистики, скільки українок потрапило до рук торговців людьми, адже йдеться саме про тих громадян, які проживають в Італії без офіційного дозволу.
Законодавчий декрет 286/98, що регулює права та обов’язки іноземних громадян – вихідців з країн-не членів ЄС, які перебувають на італійській території, надає право іноземцям, що примусово займаються проституцією, звернутися до відповідних органів та запросити дозвіл на проживання на підставі соціального захисту, термін дії якого може бути продовженим при наявності необхідних умов. Італійський уряд підтримує та фінансує проекти, спрямовані на допомогу та соціальну інтеграцію осіб, що потребують захисту. У рамках цих програм  їм надається психологічна, медична та юридична допомога. Ці особи мають можливість пройти курс професійної підготовки та отримати підтримку у подальшому працевлаштуванні. Впродовж 2000–2007 років 10,2% від загальної кількості осіб, що отримали дозвіл на проживання на підставі соціального захисту, складали українки [27].
Після виходу закону Боссі-Фіні питання нелегальних іммігрантів щорічно регулювалося так званим декретом флуссі (decreto flussi). Згідно з його положеннями італійські роботодавці мали право запросити на роботу до Італії працівників з країн, що не входять до складу ЄС. Де-факто цим декретом користувалися нелегальні іноземці, що вже перебували в Італії, для легалізації свого становища.
З приходом до влади у травні 2008 р. уряду С.Берлусконі  життя нелегальних іммігрантів значно ускладнилось. 8 серпня 2009 р. набув чинності закон про безпеку, розроблений італійським урядом для боротьби із злочинністю. Його прийняття внесло низку змін до законів, що регулюють права й обов’язки іммігрантів. Відтепер нелегальне перебування на італійській території розцінюватиметься як кримінальний злочин, який каратиметься депортацією нелегала та штрафом у розмірі від 5 до 10 тисяч євро. Позбавленням волі до 3-х років ризикують особи, що надають помешкання іноземцям, які не мають дозволу на проживання. Зазнала змін ціла низка бюрократичних процедур [13].
Така жорстка імміграційна політика італійського уряду може уповільнити потік нелегальних мігрантів з України до Італії. Проте сьогодні важко собі уявити, що прийняття пакету безпеки зуміє повністю припинити нелегальну трудову міграцію до Італії, адже вихід із соціально-економічної кризи для України, на жаль, залишається перспективою на майбутнє.
Активізація боротьби італійського уряду з нелегальною імміграцією поставила у складне становище тих іноземців, котрі перебувають в Італії без дозволу на проживання. Це стосується нелегальних домашніх працівників і доглядальниць, які сьогодні необхідні італійському суспільству. Саме тому італійські урядовці прийняли нову санаторію, під яку підпала виключно ця категорія робітників. З 1-го до 30-го вересня 2009 р. приймалися запити на їхню легалізацію. Сьогодні можна відзначити важливість цієї ініціативи італійського уряду для українських нелегальних працівників, які подали 37 178 запитів на легалізацію і, таким чином, випередили робітників інших національностей. Хоча, на нашу думку, така вибіркова легалізація знову підкреслить жіночий характер сучасної української еміграції до Італії.
Незаперечне значення для консолідації української громади мають  різноманітні асоціації, засновані українськими емігрантами в Італії. Українське посольство в Італії повідомляє, що на сьогодні на Апеннінах існує близько 70-ти українсько-італійських асоціацій. Тут же зазначено, що «формування громадських організацій українських трудових мігрантів є складним і суперечливим процесом», і вказано на нестійкість цих організацій [14]. Керівники деяких асоціацій скаржаться на відсутність фінансової підтримки, приміщень і нестачу постійних кадрів [8; 20]. Проте, на нашу думку, не слід однозначно оцінювати це явище. Незважаючи на складнощі різного характеру, все ж таки існує невелика кількість асоціацій, діяльність яких не можна обійти увагою. Йдеться перш за все про асоціацію «Калина», що утворилася в Салєрно в 2002 р. (голова – Ольга Тарасюк), асоціацію «Надія», засновану у 2002 р. в місті Брешіа (голова – Ольга Вдовиченко), «Християнське товариство українців в Італії», засноване у Римі у 2003 р. (голова – Олесь Городецький), асоціацію «Слов’яни», засновану у 2002 р. у Неаполі (голова – Людмила Колодіна), та інші. Кожна асоціація в міру своїх можливостей та інтересів намагається включитися у громадське життя української спільноти на Апеннінах.
Важливе місце у житті української громади на Апеннінах посідає Українська греко-католицька церква. На сьогодні на території Італії існує понад 120 душпастирських осередків [18]. УГКЦ не лише надає підтримку українським емігрантам, але й має об’єднавчу силу, відіграє важливу роль у збереженні українських духовних традицій на теренах Італії.
Єднанню українських іммігрантів в Італії сприяє проведення різних культурно-мистецьких заходів. Приміром, День матері, організатором якого виступає УГКЦ, святкується щорічно, починаючи з 2002 р. Це свято по праву можна вважати найбільшим об’єднавчим заходом загальнонаціонального рівня в Італії. У 2006 р. вперше пройшов фестиваль «Гілка калини», підготовкою якого щорічно займається «Товариство українців в Італії».
У різних містах Італії відкрито недільні або суботні українські школи: у Пескара, Местре (Венеція), у Римі та Неаполі. У місті Латіна діє українсько-російська недільна школа.
Втім активні діячі української громади не обмежують своєї діяльності заснуванням  культурних осередків та проведенням культурно-мистецьких заходів. При відсутності білатеральних домовленостей між країнами представники української спільноти намагаються співпрацювати з органами місцевої влади для вирішення спільних проблем. Сьогодні українців в італійських місцевих радах представляють Тетяна Кузик у Римі, Ольга Тарасюк  у Салєрно та Людмила Музичук у місті Кава ді Террені. Взагалі українська громада є однією з найактивніших іноземних громад у політичному плані.
У містах Рим, Местре (Венеція) та Неаполь відкрито українські крамниці, де можна придбати типові українські продукти. В різних містах Італії традиційними стали українські базари, на які в умовлений день з’їжджаються міні-автобуси з України. Тут можна придбати українські харчові продукти, отримати «консультацію», обмінятись літературою і просто поспілкуватись.
Для багатьох українців Італії невід’ємною частиною повсякденного життя стала україномовна преса, що видається на Апеннінах. Найпопулярнішою серед читачів є «Українська газета» (головний редактор – Маріанна Сороневич). Цьогоріч вона стала ініціатором першого конкурсу української книги в Італії. УГКЦ видає в Італії часопис «До світла» (головний редактор – Олександр Сапунко). Існують і інші видання.
Ще одним кроком до об’єднання та консолідації української спільноти в Італії стало створення в італійському веб-просторі інформативного українського незалежного сайту «Лелеки» (редактор – М. Сороневич) [11].
Отже, кількість українців, які офіційно перебувають в Італії, продовжує зростати. Вирушаючи на заробітки, наші краяни, як правило, мають на меті заробити певну суму грошей, а після вирішення своїх матеріальних проблем повернутися додому. Поступово вони звикають до нових стандартів життя, знаходять в Італії знайомих та друзів, дехто заводить сім’ю (Лише у 2007 р. шлюб з італійцем узяло 1832 українки [22].) або ж робить все можливе для того, щоб члени родини, які залишились в Україні, переїхали до Італії. Хтось купує нерухомість, відкриває власну справу. Чимдалі минає час, тим більш проблемним для заробітчан стає повернення додому.
Немає сумніву в тому, що певна частина трудових мігрантів повернеться (або вже повернулася) в Україну. Проте заробітчани, які зуміли легалізуватися, знайти постійну роботу, звикнути до нових реалій життя, на нашу думку, навряд чи повернуться додому, адже соціально-економічна криза в Україні триває. Українська громада в Італії має всі шанси, щоб у майбутньому стати повноцінною українською діаспорою.
О. Тарасюк вважає, що «діаспора, хочемо ми цього чи ні, є вже дійсністю, з якою треба рахуватися. Ми ще не хочемо її сприймати, ми ще не готові. Але діаспора це вже реальність» [17]. А Олесь Городецький, відслідковуючи розвиток україномовної преси в Італії, зазначає: «Люди зрозуміли, що вони тут надовго, й почали створювати сталі елементи діаспори, одним з яких є преса» [4].
Отже, кого саме слід вважати представниками діаспори і яка різниця між ними й іммігрантами? Основна різниця між іммігрантами та представниками діаспори полягає у тому, що останні, на відміну від іммігрантів, є повноцінними та повноправними членами суспільства [6, 303]. Нині переважна більшість українських громадян, що мешкають на Апеннінах, обмежені в правах порівняно з італійськими, а певна кількість ще очікує легалізації. Це дає нам право стверджувати, що українська спільнота в Італії сьогодні належить до прошарку іммігрантів. Разом з тим процес формування української громади на Апеннінах має основні характеристики, що визначають діаспору.
Дослідниця теорії української міграції І.Бойко дає таке розширене визначення терміна: діаспора – це частина етносу, яка мешкає за межами своєї національної держави; діаспора є етнічною спільнотою, що має важливі характеристики нації (мова, культура, свідомість) та підтримує й сприяє їхньому розвитку; діаспора має деякі організаційні форми свого функціонування, починаючи з такої, як земляцтво, та закінчуючи наявністю громадських, національно-культурних та політичних рухів. Характерна ознака діаспори – здійснення нею соціального захисту особистостей, які є її складовою частиною. Релігійний фактор – це особлива ознака діаспори. Історія діаспор показує, що релігія стала цементуючим фактором у консолідації представників одновірців (часто співпадаючих з певною національністю) [3].
Відштовхуючись від наведеного вище визначення терміна «діаспора», спробуємо сформулювати основні характеристики української спільноти в Італії:
– українську спільноту в Італії об’єднує усвідомлення її членами своєї національної належності. Процесу єднання української громади на Апеннінах сприяє той факт, що більшість мігрантів є вихідцями із західних регіонів України. Відомо, що для мешканців цих регіонів характерний високий рівень національної самосвідомості;
– сьогоднішні українські іммігранти активно дбають про збереження мовних, культурних та духовних традицій, засновуючи з цією метою відповідні структури, за допомогою яких здійснюється і соціальний захист іммігрантів. Властива і політична активність нашим співвітчизникам на Апеннінах;
– першим об’єднавчим елементом у процесі організації української громади на Апеннінах стала УГКЦ. Вона і надалі продовжує бути одним із головних об’єднуючих чинників.
Спираючись на зазначені тези, можна стверджувати, що процес становлення української діаспори в Італії є фактом незаперечним, хоча і супроводжується певною нестабільністю структур. Українську діаспору можна буде вважати повноцінною, коли її члени стануть повноправними членами італійського суспільства. Важливою умовою для подальшого процесу формування української діаспори в Італії є забезпечення безперервного функціонування організацій та структур, заснованих сьогоднішніми іммігрантами, принаймні певної їх частини. Таким чином, процес організації української спільноти в Італії ще триває. Проте, на наше переконання, ми є свідками зародження нової української діаспори – в Італії.
Підсумовуючи, зазначимо, що четверта хвиля української еміграції виникла внаслідок соціально-економічної кризи, яка охопила незалежну Україну після розпаду Радянського Союзу. Українські громадяни вирушили на заробітки до країн, які надають їм можливість працевлаштування. Однією з таких є Італія. Характерною ознакою сучасної української міграції до Італії є її нелегальність, тому досить важко визначити кількість українських громадян, що перебувають на Апеннінах. За оцінками експертів, уже у 2006 р. ця цифра становила 400–500 тис. осіб. За даними Італійського інституту статистики Istat, на 1 січня 2009 р. близько 154 тис. українців мали офіційне місце проживання в країні. Щодо територіального розміщення українських емігрантів перше місце утримує регіон Кампанія, у якому нелегальні емігранти мають менше шансів на переслідування з боку італійської поліції.
Вид роботи, яку пропонує італійський ринок праці трудовим мігрантам, визначив жіночий характер української сучасної еміграції, адже здебільшого йдеться  про догляд за дітьми, хворими та людьми похилого віку або ж про виконання хатніх робіт. Українські емігранти здебільшого – це висококваліфіковані спеціалісти і люди інтелектуальної сфери працездатного віку, які у своїй країні не знайшли застосування свого робочого та розумового потенціалу. Щоправда, саме інтелектуальні можливості наших земляків в Італії менш за все цікавлять роботодавців. За даними наведених опитувань можна чітко прослідкувати невідповідність рівня освіти українців роду занять, які їм пропонує італійський ринок праці.
Пік нелегальної міграції припадає на 1999–2001 роки. Важливим моментом у житті нелегальних мігрантів стала санаторія 2002 р., після якої кількість офіційно перебуваючих в Італії українських громадян збільшилася майже в 10 разів.
Донедавна італійський уряд досить толерантно ставився до проблеми нелегальної міграції, та прихід до влади уряду Берлусконі змінив стан речей. Боротьба з нелегальною імміграцією значно посилилась. Нова імміграційна політика Італії може значною мірою уповільнити потік нелегальних мігрантів загалом і зокрема з України. Водночас остання легалізація домашніх працівників збільшить кількість офіційно перебуваючих в Італії українців, які, у свою чергу, отримають можливість запросити до себе найближчих членів своєї родини.
Важливу роль в об’єднанні української громади на Апеннінах відіграла і продовжує відігравати УГКЦ. На сьогодні в Італії існує понад 120 душпастирських осередків.
Протягом років у різних містах Італії були засновані культурні асоціації, з’явилися україномовні ЗМІ, у деяких містах діють недільні школи. Громадяни України, поступово інтегруючи до італійського суспільства, звикають до нових умов життя, вивчають та вдосконалюють італійську мову, прокладають свій професійний шлях у новій країні. Разом з тим вони не втрачають духовного зв’язку зі своєю Батьківщиною, дбають про продовження українських культурних та мовних традицій. Співпрацюючи з місцевими органами влади, українська громада відстоює свої права та посилює вплив на вирішення проблем, що стосуються життя іноземних громад.
Таким чином, українська спільнота в Італії виявляє характеристики, які наближають її до діаспори. Проте говорити про повноцінну українську діаспору в Італії зарано. По-перше, процес організації та консолідації української спільноти на Апеннінах ще триває, по-друге, українські громадяни не є повноправними членами італійського суспільства, що є неодмінною умовою для існування діаспори. Українська діаспора в Італії перебуває у процесі становлення.
Звіт Інституту статистики за 2007 р. містить підрозділ під назвою «Друге покоління» [28, 295]. Йдеться про дітей сьогоднішніх іммігрантів, які торують свій освітянський шлях в італійських навчальних закладах. На наше переконання, саме ті з них, що мають українське коріння, майбутні італійці українського походження, з часом будуть повною мірою представляти українську діаспору в Італії, а заснування культурних осередків сьогоднішніми українськими іммігрантами на теренах Італії є міцним підґрунтям для її майбутнього розвитку.

Таблиці знайдете у форматі ПДФ

Література

1.    Акимов Д. И. Украинки в Италии: проблемы трудовой миграции // Меркурий. – 2008. – № 11–12 (215–216). – С. 52–55.
2.    Бережна Т. Наші в Італії: людські долі // Українознавство. – 2007. – №  3. – C. 227–231; № 4. – С. 281–284.
3.    Бойко І. С. Українська діаспора Австралії як суб’єкт політики: Автореферат дис. … канд. політ. наук: 23.00.04 / Одеська національна юридична академія. – Одеса,  2001. – 16 с.
4.    В Італії спостерігається бурхливий розвиток україномовних ЗМІ // Європейський простір [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eu.prostir.ua/news/5582.html
5.    Гаврилишин П. Громадсько-політична та культурна адаптація українців в Італії  [Електронний ресурс] // Схід. – 2008. – № 7 (91). – Режим доступу: http://experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=35616
6.    Дробко Е. В. Трудова міграція та українська діаспора за кордоном // Університетські наукові записки. – 2006. – № 2 (18). – C. 302–309.
7.    Егорова И. Украинцы в Италии: потеря или приобретение для Украины [Електронний ресурс] // День. – 2007. – №  22. – Режим доступу:  http://www.day.kiev.ua/176855
8.    Калиновий спів в Салєрно // Незалежний сайт «Лелеки». – 2009. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.leleky.org/index.php?option=com_content&view=article&id=91:2009-05-12-19-52-59&catid=25:2009-05-10-10-13-39&Itemid=37
9.    Кононенко П. П. Українознавство [Електронний ресурс]. – Київ, 2008. – Режим доступу: http://rius.kiev.ua/biblioteka/kon1
10.     Кривульченко О. Українці-заробітчани в Італії: умови праці та соціальне становище // Незалежний культурологічний часопис «Ї» [Електронний ресурс]. – 2003. – Режим доступу: http://www.ji-magazine.lviv.ua/kordon/migration/2003/kryvulch.htm
11.     Незалежний сайт українців в Італії «Лелеки» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.leleky.org.
12.     Опитування «Української газети» // Українська газета. – 2009. – № 5. – С. 17.
13.     Паска Е. Пакет безпеки набув чинності // Українська газета. – 2009. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.gazetaukrainska.com/index.php?option=com_content&task=view&id=3019&Itemid=295
14.     Посольство України в Італійській Республіці [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/italy/ua/
15.     Сапунко О. Роль церкви у збереженні духовних, моральних і національних вартостей українського соціуму // Українознавство. – 2006. – № 2. – С. 294–297.
16.     Сороневич М. Некоректні стереотипи у ставленні до трудової еміграції: джерела та шляхи їх подолання // Українська газета. – 2009. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.gazetaukrainska.com/index.php?option=com_content&task=view&id=2905&Itemid=295
17.     Тарасюк О. Хочемо, щоб італійці пізнали Україну // Незалежний сайт українців в Італії. – 2009. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.leleky.org/index.php?option=com_content&view=article&id=133:-q-q&catid=25:2009-05-10-10-13-39&Itemid=37
18.     Українська греко-католицька церква в Італії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.chiesaucraina.it
19.     Українці Римa та світова економічна криза // Радіо «Воскресіння». – 2009. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rr.lviv.ua/news.php?item=1594
20.     Умлєва А. Стан українського громадського руху в Італії // Українська газета. – 2007. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.gazetaukrainska.com/index.php?option=com_content&task=view&id=2736&Itemid=148
21.     Сonci N. Il mercato della prostituzione invisibile [Електронний ресурс] // Questotrentino. – 2004. – № 21. – Режим    доступу: http://www.questotrentino.it/2004/21/Trans_prostituz.htm#autore
22.     Demografia in Cifre / Istаt – Istituto Nazionale di Statistica [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://demo.istat.it/
23.     Europa: allargamento a Est e immigrazione / Caritas Italiana in collaborazione con il CNEL  [Текст] / a cura di Oliviero Forti, Franco Pittau, Antonio Ricci. – 2004. – 382 c.
24.     Gli stranieri in Italia: gli effetti dell’ultima regolarizzazione [Електронний ресурс] // Istituto Nazionale di Statistica. – 2005. – Режим доступу: http://www.istat.it/salastampa/comunicati/non_calendario/20051215_00/testointegrale.pdf
25.     Immigrazione, la legge Bossi-Fini punto per punto [Електронний ресурс]  // Lа Repubblica. – 2002. – Режим доступу: http://www.repubblica.it/online/politica/improntedue/scheda/scheda.html
26.     L’immigrazione ucraina in Italia // A cura del Dossier Statistico Immigrazione Caritas / Migrantes in collaborazione con l’Associazione Cristiana Ucraini in Italia. – Roma, 2006. – 8 с. 
27.     Perego G. Leggi dietro le quinte: normative e fenomeni nel tempo [Електронний ресурс] / Convegno Prostituzione e tratta a 50 anni dalla legge Merlin e a 10 anni dall’art. 18 D.Lgs. 286/98. Roma, 21 novembre 2008.  – Roma, 2008. – Режим доступу: http://www.caritasitaliana.it/materiali/convegni/prostituzione_tratta/perego.pdf
28.     Rapporto annuale – La situazione del paese nel 2007 [Текст] / Istituto Nazionale di Statistica. – 2007. – 419 с.

 

The Modern Ukrainian Emigration to Italy and the Generation of the New Ukrainian Diaspora

The article covers peculiarities of the modern Ukrainian emigration to Italy in the contest of forming Ukrainian Diaspora in Italy. The author provides the statistics about the growth of Ukrainian emigrants’ number in Italy as well as their geographical distribution on its territory; she also characterizes Ukrainian community in Italy paying attention to the causes of its members’ migration as well as their age, educational level, social and juridical status. In addition she analyses the Italian legislation concerning the immigration policy and describes the main ways of keeping together established by Ukrainian community in Italy. The author argues that although Ukrainian Diaspora in Italy has the main characteristics of any Diaspora in the world, it is still forming today. That’s why the Ukrainian community in Italy has still to be defined as immigrants.

Key words: Italy, emigration, emigrant, immigrant, Ukrainian Diaspora, World Ukrainians, illegal stay, residence permits, legalization, amnesty, the Ukrainian Greek Catholic Church, the Cultural Association.

Українці отримуватимуть закордонні паспорти старого зразка

Рада ухвалила законопроект про подолання соціального сирітства