in

Поезія Лідії Дорош


Мій дім

Проміння сонця вдарило в вікно,
я заплющу очі, щоб намить побути вдома,
я закрию штори, бо мені вже все одно,
і радіти я не маю з чого.
Мої мрії залишились на краю,
мої мрії залишились вдома.
Я не знаю, куди тепер йду
і для чого йти мені, для чого?
Я ходила довго по чужій землі,
я блукала, загубила щасття.
Ти скажи в якій дім стороні,
подай руку хай почую ласку.
Проміння сонця зігріватиме щодня,
не зігріє так як гріло вдома.
Я молитимусь, молюся я щодня,
щоб назад відкрилася дорога.
Мої мрії не будуть пусті
і не будуть марні сподівання,
я свій шлях шукала в чужині,
я не перша і я не остання.
Я хотіла впізнавати світ,
не хотіла здатися слабкою.
Я пішла не дивлячись на слід,
тепер мій дім далеко за спиною.

Лети!

Пташка маленька не літає високо,
не тримайте її за крила.
Кораблик, що тоне, потоне глибоко —
поламані в нього вітрила.

І кожен хоче чогось досягнути,
долетіти до якоїсь вершини,
але ніхто не може збагнути —
скільки у ньому є сили.

Пташці, що полетить зависоко,
сонце спалює крила;
Кораблику, що пливе в море широке,
вітер ламає вітрила.

Навіщо, кораблику, навіщо плисти
в то синє безкрає море?
Якщо під тобою річенька чиста
на ній не спіткає горе.

А ти, пташко, куди полетіла?
За обрій? Щоб побачити сонце?
Навіщо ж ти свій дім опустила,
не повернешся в своє віконце.

Де можна літати? Куди можна пливти,
так щоб життю радіти?
Як досягнути своєї мити,
щоб від вогню не згоріти?

Лити, пташко, високо лити,
для того у тебе крила.
А ти, кораблику не бійся — пливи,
поки буря тебе не втопила.

І тільки лишилось нам помолитись
за ті загублені душі,
що кудись полетіли, кудись попливли,
вони — були відчайдушні!

Бабця

Стара бабця сидить біля вікна,
вкрав світ дітей,
вкрала їх чужина.
Сірі очі твої так сумно дивились,
діти твої далеко,
десь залишились.
Щодня ти дочок і сина чекаєш,
і подумки час назад повертаєш.
Про маму свою ти завжди пом’ятала,
на старість її не зилишала.
Чому………чому час втікає?
Чому стареньку тебе так карає?
В тебе серце болить
і руки трисуться.
Діти твої назад не вернуться.
Гніздечко далеко собі збудували,
до тебе, мов в теплі краї прилітали.
Вони тебе люблять
й на тебе чекають,
тебе в чужину вони забирають.
Але ти не поїдеш, ти не одна
в тебе тут все —
твоя тут земля!
І знов поглядаєш у своє вікно
і краще дороги би там не було.

Слова

Україну на карті я відшукаю
і подумки знов туди вирушаю.
Я знаю життя там не просте —
там шукають всі правду.
Де ж вона є ?
А правда живе у наших серцях,
в наших рідних казках,
віршах і піснях.
Дітей навчають народні казки,
і всі хай читають українські книжки.
Закрийти всі очі, почуйте слова;
почуйте ви те, що вас просить земля.
Тепер ви дивіться і не мовчіть,
ви правду почули і тепер щось робіть.
Хай пролунають слова,
українські слова.
Хай почує їх світ,
хочу чути їх я!

Запити на декрет флуссі для українців надсилають сьогодні!

На розгляд Парламенту подано законопроект про безпеку в країні