in

Час повертатися додому

… “Наближаються вибори. Цього разу віддаймо голос не за «будь-кого», як ми звикли ще з радянських часів, а оберімо свідомо”…

Хто про що, а я про політику. Одного разу подруга сказала: «Мучишся, не знати чим». Може й так, але «мучитися» мене спонукає думка: «Чому так сталося? В чому секрет інших країн,  з яких люди не втікають, як щурі зі потопаючого корабля?» Слухаю тих, хто вже має десятирічний стаж проживання в Італії, читаю в Українській газеті листи молодих дівчат, які приїхати сюди недавно. Що це? Невже Італія для нас стала землею обітованою? Чи нас тут хто чекає? Чи до нас ставляться як до людей? Можливо я чогось не розумію…

Я теж потрапила сюди не від доброго життя. Працювала в школі, не отримувала зарплати, ходила бідненько одягнена та голодна, бо вчила двох дітей. Влітку обробляла три гектари буряків, наймалася в радгосп обривати яблука. А ще бігала по лісах-полях, щось збирала, сушила, консервувала – здавала лікарські рослини. Одним словом – було весело жити! Так  само велось моїм подругам, товаришам по роботі. Після нерівної боротьби із алкогольною залежністю чоловіка зрозуміла нарешті, що треба кардинально змінити життя, не борсатися в нестатках. Покинула все, залишила все чоловіку – …хай буде щасливий!

«Запрягала» довго, ще б пак: треба було наважитися висунути голову з-під залізної завіси і зануритися у «загниваючий імперіалізм».

Було нелегко, але ось я в Італії.Наче губка вбираю все: дивлюся, думаю, слухаю, порівнюю. І все більше і більше розумію, що щастя не знайдеться, аж доки не повернешся додому.

Наше тутешнє життя можна порівняти із тими, хто залишив рідний дім на роки, а потім повернувся і дивується: чому повибивані вікна і двері? А хто ж повинен хату доглядати? Хто її мав білити, мити?

Діти залишені напризволяще, чоловіки, батьки та бабусі – також… Півбіди, якщо ми залишаємо дорослих дітей. А що ж стається із підлітками? Кризовий вік становлення, а поряд лише такі ж хлопчаки-розбишаки. Недалеко – гостинно відкрили двері бари, повіддаль – підморгують вогнями гральні автомати. А гроші самі у руки пливуть, ті гроші, які ми «намиваємо» тут, біля старих італійок.

Щось тут не так, дорогі мої жінки! Неправильно! Ми ніби хочемо добра, а його нема…
Уявіть собі, що усі ми повертаємося додому. Мільйони людей із багатьох країн у які закинула нас доля. От би переполох почався! Не вистачило б літаків, поїздів та автобусів. А ще більший переполох здійнявся б в Україні. Закрутився б наш убогий уряд. Ми викликали б своєю присутністю великі проблеми: довелося б думати про пенсії і про робочі місця. Покинувши країну українці створили керівникам чудові умови для бездіяльності.  Нема людей – нема проблем.

Але й ми вже розучилися працювати. Краще мордуватися роками біля старих в Італії, ніж на свіжому повітрі, на рідній землі, серед своїх людей, працювати. Заробивши трохи грошей за кордоном, одна жінка вклала їх у сільське господарство. Зробила добре, правильно, але … ніхто землі обробляти не хотів. Один робітник покинув, не дочекавшись врожаю, інший – вирішив їхати за кордон. У результаті моя знайома, підсумувавши збитки, повернулася… до Італії.
Наближаються вибори от я і думаю, хто і що там виберуть? Мільйони громадян – за кордоном, старі і діти голосувати не будуть. Було б доречно цього разу віддати голос не за «будь-кого», як ми звикли ще з радянських часів, а обирати свідомо. Не тасуймо «вічних» парламентарів з округа на округ, сподіваючись, що цього разу вони впровадять щось нове. Даймо дорогу молодим, нехай підіймають країну, дадуть нам змогу достойно жити в Україні.

Надто часто спрацьовує наш менталітет, відображений у вислові: “Моя хата скраю”. Хай голосують інші, мені того не треба, мені аби дітям заробити». Довго ми ще зароблятимемо, поки не зрозуміємо, що час повертатися додому. Час братися до роботи по містах і селах. Живучи в демократичній країні ми позбулися страху, ми знаємо чого хочемо. Ми можемо голосно вимагати, а не втікати, опустивши голову.

Наша хата не стоїть скраю! І тоді і дітям нашим буде, і нам!

Валентина СЛОБОДЯН,
м. Мілан

Надзвичайного і Повноважного Посла України в Італії Георгія Чернявського нагороджено за активне відстоювання та захист прав українських трудових мігрантів

Свято народів у Форлі