in

Італійська коломийка

Моя чудова подруга, талановита дівчина, зя кою разом ми готували театральні постановки для дітей (вона була режисером і генератором ідей, я – готувала тексти) – поїхала в Італію на заробітки, бо її творчість не була потрібна тут, удома. І коли черезх кілька років вона повернулася – я не впізнала вою таню – це була людина зовсім з іншим світоглядом, сприйняттям життя. Розказувала про тамтешнє життя – і добре, і не дуже… Отоді я написала цю “Італійську коломийку”

Чорна хмара, чорна хустка
плечі закриває.
Чорна жура, чорна думка
серце пропікає.

Стало жити так нестерпно –
нікуди подітись.
Я в Італію поїду –
статків доробитись.

Ой, заплакали і мати,
й діти-ластів’ята.
– Як же ми без вас, матусю,
будем виживати?

Як без маминої ласки,
доброї поради,
хто розкаже на ніч казку,
голівку погладить?

– Ой, чекає чужинонька,
чорная робота.
Привезу вам, любі діти,
і доляри, й злото.

Зароблю вам на освіту
і весілля справлю,
куплю хату і машину,
щоб жили ви славно.

Як на рідній Україні
непотрібні люди –
то подамся в заробітки –
гірше вже не буде.

Хай там будуть насміхатись
з мене паненята.
Буде євро заробляти
ваша добра мати.

Не забудьте ж потихеньку
свою рідну неньку…
Бо як стане житись ситно –
чи зболить серденько,

чи діждете – й повернеться
матір ваша мила?
Отоді лиш не питайте
чом так почорніла …

 

Екс-вінничанин запрошує дівчат в Італію. Тішити клієнтів… розмовами

Збірна України з пляжного футболу змагатиметься у фінальному турнірі світової першості в місті Равенна