in

Вірші Світлани Волощук (Гонташ)

   Живу в Італії 2.5 року, працюю в віддаленому селі Джіфленга, що у провінції Б’єлла. Я тут – єдина іноземка-доглядальниця. Час від часу пишу вірші, хочу випустити свою книжку, тому думка інших мені дуже потрібна. Вперше мою творчість було опубліковано в Українській газеті у 18 березня 2013 року. Хочу запропонувати Вам нові. Чекаю від читачаів відвертих коментарів.

===ПОДЯКА БОГОВІ.===

Дякую Богу за ЖИТТЯ,
що Він мені подарував
і за єдиний ОБРАЗ мій,
яким мене обдарував.

Дякую Богу я за те,
що дав дорогу у життя,
що я ДРУЖИНА ще тепер
й також за те,що я ДОЧКА.

Дякую Богу за ту мить,
що я змогла щаслива буть,
що народила я СИНІВ,
що МАМОЮ мене зовуть.

Дякую Богу за цей час,
що вже прийшла моя пора,
що дочекалась я ВНУЧАТ,
що стала вже БАБУСЯ я.

Дякую Богу за ті дні,
коли натхнення лине час,
коли можу писать вірші,
думки в рядочки повкладать.

Дякую Богу цілий час,
за всі дороги і стежки,
за те,що мій тернистий шлях
дає з любов’ю перейти.

Якби була мені нагода,
щоб щось змінити у житті,
то все одно просила б Бога,
щоб залишив мій шлях без змін.

С.М.В.

===МОЛИТВА===

Боже мій,тебе благаю
і удень,і уночі,
дай мені свого терпіння
в цій далекій стороні.

Боже,молю Тебе щиро
і прошу я від душі,
дай мені Ти милостиню
і моїй грішній душі.

Дай спокою мені й миру,
щоб змогла я перейти
цю в життю моїм стежину,
що мені простелив Ти.

Прошу,Боже,за онуків,
прошу за своїх дітей,
піднеси Ти їм науку,
як їм жить серед людей.

Прошу,Боже,за батьків я
дай здоров’я їм й тепла
і свого благословіння
на многі й благі літа.

Прошу, Боже, за Вкраїну,
Ти почуй свою рабу,
поверни нас до родини,
в свою хату дорогу.

Дякую Тобі я, Боже,
що Ти вислухав мене,
а тепер прийми молитву
й цим віддячу я Тебе.
Отче наш…

С.М.В.

===МОЇМ ОНУКАМ.===

Казали мені старі люди:
колись настане такий день,
коли будуть в тебе онуки,
полюбиш дужче,як дітей.

Знати я цього не хотіла,
бо думала,як може буть,
щоб я дітей менше любила,
щоб був дорожчий в мене внук.

Але тепер я зрозуміла,
з роками стала старша я,
дітей я люблю і любила,
та внуків люблю дужче я.

Такі маленькі й дорогенькі,
дуже вже тішуся в сім’ї,
що дав Господь і дочекалась
я своїх внуків у житті.

Не всім дано побачить щастя,
коли біжить онучок твій,
розкине ручки,мов ті крила
й на шию кинеться тобі.

Обніме тебе й поцілує,
подушить щиро й скаже так:
бабусю моя рідна й мила,
для мене така дорога.

Бабусю рідна,тебе люблю,
та так,що аж трясуся я ,
що має сили так подушить,
що стрепенеться враз душа.

Потрібною себе відчула
в цьому нелегкому житті,
лиш пройде час і я приїду
до своїх внуків дорогих.

Обніму їх,візьму на руки,
до себе їх я пригорну,
цю найдорожчу мить у світі
колись здійсню я наяву.

Світлана Волощук (Гонташ)

Студенти. Дозвіл на проживання буде дійсний протягом усього навчання

Одружений італієць переслідував і погрожував смертю доглядальниці-українці