Marianna Soronevych
Вірні Української Греко-Католицької Церкви св. Архистратига Михаїла у Флоренції вже 10 раз відзначали празник світлого Воскресіння Христового
Історія української церковної громади офіційно почалася тут 24 листопада 2002 року, коли о. Володимир Волошин відслужив першу св. Літургію і одночасно чин Вінчання. Однак слід пам’ятати, що українська громада у Флоренції існувала вже з 1998 року. Цього року на Пасхальне Свято український храм свв. апп. Симона Кананея та Юди Тадея відвідало біля 200-ти вірних з Флоренції та околишніх селищ. Флоренцьку церкву, розтащовану у центрі міста, відвідують не лише українці, приходять також італійці, яких приваблює східний обряд.
«Бажаю Вам, батькам, і Вашим діточкам зберегти і передати наступним поколінням освячені століттями традиції нашого українського народу, а понад усе, нашу мову. Намагайтеся усіма силами і способами тримати міцний і братній зв’язок з українською спільнотою та Церквою Флоренції. Це Вам і Вашим дітям допоможе не згубитися у світі іншої культури». Такі побажання висловив о. Володимир Волошин у своєму Великоднньому звернені до вірних. Він дякував за активну участь у житі української Церкви у Флоренції, зокрема молодим українцям.
«Наш священник так нас усіх заохочує, щоб іти в церкву, що ми тут почуваємося як в дома – розказує Дарія Дорош з Винник, яка уже 9-тий рік працює у Флоренції – зразу після Служби Божої завжди йдемо усі в парафіальний зал, разом обідаємо, дивимось релігійне відео, ми знаємо один одного. Ми всі як одна родина. Я як в церкву не піду, то аж погано на душі».
Після Св. Літургії та освячення пасок вірні перейшли в парафіальний зал, щоб разом розділити свячене, розділяючи водночас Пасхальну радість, мир і любов. Великодній сніданок розпочався молитвою та зачитанням поетичний привітань, написаних на цю нагоду. Протягом зустрічі, церковний хор у вишиваних костюмах, милував гостей цевковними гаївками та українськими нароніми піснями.
Ця зустріч сильно мені вкарбувалася в пам’ять. Особливо коли пролунали останні рядки поезії Галини Андрусишин, члена літературно-мистецького товариства «Журавлі» (м. Рогатин, Івано-Франківська обл.) і в очах людей з’явилися сльози:
«І розділимо хліб свячений
На всіх хто з нами тут разом,
Почуй нас Україно-нене!
Воскресни разом з Христом!»
Почуєш одне слово «Україна» і зразу повертаєшся думками на Батьківщину, знова відчуваєш знайоме колатання серця. Ти знаєш, що тебе там чекають з нетерпінням. Але вийшло так, що праця є тут, далеко від рідного краю. Тяжкою працею, дуже часто прихічно виснажливою, доводиться виростати дітей. Але українські заробітчанки не нарікають, попри важких обставин. Вони шанують Італію, за те, що дала їм роботу. Здається свідомо несуть цей хрест, задля своєї родини, яка для кожної жінки є святістю. Але втішає серце думка про те, що українці гуртуються і якось то воно легше було переносити усякі життєві труднощі. І напаває оптимізмом те, що будують свою маленьку Україну крізь плекання рідної мови та зберізання українських народніх звичаїв та традиції.
Роксана Тхір, Польща
