Marianna Soronevych
Подаючись на заробітки, українці потрапляють у фінансову пастку у якій причини і наслідки зливаються в одне ціле
Розглядаючи феномен української робочої міграції, напрошується висновок про те, що вона не відповідає класичному розумінню поняття «робоча міграція». В цьому контексті я схиляюся до думки однієї з українських науковців Аліси Толстокорової, яка розглядає заробітчан як економічних біженців. Та й саме загально акцептоване вживання слова заробітчанство говорить про те, що це щось інше ніж, робоча міграція.
Заробітчанство як діяльність, на перший погляд покращує фінансове становище актора чи його сімї, але в решті-решт затягує його в повну залежність від такого способу життя. То ж українське заробітчанство не можна розглядати через призму раціонально обґрунтованого вільного вибору.
Одночасно варто уважніше подивитись, чи не знаходиться Україна на межі перетворення в постачальника гуманних ресурсів так званого три-D-сектору (dangerous, difficult, dirty) для європейських домашніх господарств, сільського гоподарства, ресторанів, будівельних майданчиків, коли одним із експортних товарів держави виступає людський ресурс.
Вирішальним фактором в цьому процесі є структурний тиск в Україні, що буквально змушує людей приймати радикальне рішення: міграція з подальшою кардинальною декваліфікацією.
На мій погляд, українська робоча міграція – це не вибір однієї з можливих альтернатив, це – ultima-ratio-рішення, рішення яке повирівнюється до таких категорій як біженство (за словами Толстокорової – економічне біженство). Під час мого перебування в Італії це неодноразово було підтверджено при спілкуванні із «італійськими» українцями:
Ніхто з них не сказав, що виїхав з України, так би мовити, за власним бажанням.
Ніхто з них не сказав, що точно знали, куди їдуть, що мали уявлення про те, що їх чекає.
Ніхто з них не знає, що їх чекає у майбутньому.
Всі вони говорять про те, що емігрували примусово і що вони не мають впливу на прийняття цього рішення, як і на саму ситуацію в цілому. Усе це є ознакою того, що українське заробітчанство відбувається не в рамках свідомого вибору, а в рамках зовнішнього соціоекономічного тиску на Батьківщині, яку вони (заробітчани) до речі, звинувачують в їх становищі безпосередньо. Цей соціоекономічний тиск діє на ту категорію людей в Україні, яка найбільш потерпає від зміни структурноекономічних умов. А трансформаційний період нашої Неньки затягується нажаль занадто довго.
Сергій Волошин
Наша довідка: Сергій Волошин навчається на факультеті соціології в університеті міста Ганновер (Німеччина) та готує магістерську роботу по українській міграції та її вплив на українське суспільство. З метою дослідження феномену заробітчанства п. Волошин відвідав Рим де зустрівся із місцевими українцями, щоб почути точку зору самих мігрантів, їх сподівання, досвід та бачення цієї проблематики та вивчив архів публікацій Української газети в Італії.
